Фотограф і художник Владислав Краснощок, представник нової хвилі Харківської школи фотографії, продовжує документувати війну. Його характерні чорно-білі панорамні знімки часто нагадують фото з Першої світової війни. У 2023 році Владислав тричі відвідував 11-ту окрему бригаду армійської авіації і спеціально для Заборони розповідає про умови роботи, побут і бойові вильоти молодих вертолітників, про яких він планує видати фотокнигу. Далі — від першої особи.
Моє знайомство з бригадою відбулось через пілота і капітана Дмитра в Інстаграмі. Як і решта його побратимів, він навчався у Харкові. Працював у миротворчій місії в Африці та брав участь в боях в Іловайську у 2014 році.
2022 року декілька пілотів з бригади успішно літали на Азовсталь. До повномасштабної війни 11-та окрема бригада армійської авіації базувалась у Херсонській області. Сьогодні вони продовжують вражати цілі ворога на лінії зіткнення. У бригади дуже якісне триразове харчування, є тренажери і теніс.
Хлопці працюють лише за відсутності туману та обмерзання та видимості 2 кілометри. На таку ж відстань підлітають і до ворога. Якщо на початку війни колони окупантів вони знищували прямим наведенням, то сьогодні вертолітники працюють за принципом артилерії. Тобто летять у напрямку цілі, виконують маневр кабрування, і вже тоді здійснюють постріл з ракет. На все це їм потрібно до 40 секунд. Корегувати влучання у ворожі цілі вертолітникам допомагає піхота, що спостерігає за їхніми ударами з дронів.
Від втоми може виникнути почуття всесильності. Бригада знає цей ризик та, попереджаючи проблеми, вертолітники працюють не більше двох тижнів. Влітку 2023 року я літав з ними декілька разів, їздив з ними купатись у кар’єр чи за продуктами.
Рано-вранці ще було темно. Удар був запланований на 7:30. Гелікоптери вже заправлялись, а ракети ще з учора рвались в район, де ворог раз у раз робив спроби, які так і залишилися спробами. Пацани працювали в тій самій кишені, шириною до 6 км і глибиною до 9 кілометрів. Тангаж, кабрування, гідри — блискавично полетіли туди, а пастки — сюди. Поки пацани поверталися, ворожі пабліки вже почали скиглити про те, як гелікоптери ЗСУ на гранично малих висотах пройшли до них, як до себе додому. За фактом ми і йшли в себе вдома. Хлопці влучили туди, звідки потім до неба виривався темний великий дим у формі грибка. Роботи було багато. Ворожі ‘півні’ нервово кружляли та намагалися нам докучати, але щоразу, прокукурікав, поверталися ні з чим.
Пацани ж відточували техніку і щоразу влаштовували окупантам номер під назвою «пісюни по гілках» чи «ракета в очело», що у перекладі означало «все добре, летимо за новою порцією приколяшок для не наших братів». Відпрацювавши день, ми взяли по чашці кави й пішли насолоджуватися нашими повітряними яхтами 11-ї бригади армійської авіації. Кінець.
