Шалена кількість війн, ШІ та права Європа. Глобальні підсумки 2023 року від Заборони

Заборона протягом року розбиралася (принаймні намагалася пояснити собі та читачам) у глобальних тенденціях політики, технологій, культури тощо. Наш постійний автор і редактор телеграм-каналу FintechWave Андрій Сорокін вибрав три найважливіші тренди, щоб підбити підсумки останніх 12 місяців. Ми не можемо назвати Андрія песимістом, але такі вже підсумки — невтішні.

Світ у вогні: чому у 2023 році було так багато війн

2023-й і попередній, 2022 рік — найконфліктніші з часів закінчення холодної війни, дійшли висновку дослідники з Uppsala Conflict Data Program, що ведуть моніторинг збройних конфліктів з 1945 року. Російсько-українська війна, протистояння Ізраїлю та ХАМАСу, черговий виток напруженості між Сербією та Косовом, Нагірний Карабах, Судан, Ємен — ось далеко не повний перелік гарячих точок за цей період. І все це на тлі постійної загрози нових воєн.

Аналітики з Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) нарахували 183 збройні конфлікти за 2023 рік. За їхніми оцінками, це найвищий показник за три десятиліття. Ще більше ситуацію затьмарює їхній характер. На думку експертів IISS, визначальна риса сучасного ландшафту глобальних конфліктів — їхня нерозв’язність. В усьому винні такі фактори:

• зовнішнє втручання;
• активна участь великої кількості недержавних збройних угруповань;
• ослаблення традиційних суб’єктів та процесів урегулювання.

Але як пояснити, чому світ стає дедалі менш безпечним — щонайменше з погляду кількості збройних зіткнень? За ці два роки озвучено теорії різного ступеня екзотичності — від кліматичних до релігійних. Ось найбільш раціональні.

Війна — низка випадковостей. Філософ та аналітик ризиків Насім Талеб писав, що люди намагаються знайти глибокий сенс у тому, що після перевірки виявляється набором збігів. На думку політолога й професора Чиказького університету Пола Поуста, шквал військових зіткнень може бути саме таким явищем. Наприклад, деякі із заморожених конфліктів і так були близькими до того, щоб розгорітися з новою силою, або затихли зовсім недавно. Найневтішнішим у цій теорії є неможливість передбачити, коли почнеться чергова війна і яких масштабів досягне.

Геополітична конкуренція. Вона ж спроба створити багатополярний світ, який у результаті перетворюється на його протилежність. Передбачає таке:

• Піднесення країн, які повністю або частково ігнорують демократичні принципи та міжнародне право. Старша наукова співробітниця IISS Ірен Міа передбачувано зараховує до них Китай, РФ, а також країни Перської затоки, Іран, Туреччину. За її словами, їхні амбіції — одна з головних причин занепаду традиційних способів урегулювання конфліктів. Ці країни підривають або ігнорують міжнародні майданчики для діалогу, основоположні принципи міжнародного гуманітарного права, сприяють мілітаризації політики та держпереворотам. Втім, хто, як не українці, знає про це з власного досвіду.
  
• Зануреність великих гравців у суперництво між собою. Політологиня Ганна Нотте та історик Майкл Кіммедж зазначають, що ці гравці часто не встигають відреагувати на «зіткнення середніх, дрібних і навіть зовсім не державних сил». У результаті великі держави не воюють одна з одною, проте конфлікти відбуваються на інших територіях.
  
• Зниження впливу США та Заходу загалом. Вищезгадана Ірен Міа вважає, що позиція Глобального Півдня щодо російсько-української війни — яскраве підтвердження цього. Більшість таких країн віддали перевагу нейтралітету, що, на її думку, ілюструє нездатність Заходу на них впливати. Це не обходиться без наслідків для геополітичного балансу.
  
  Колишній член Європарламенту, публіцист Деніел Ганнан пише, що деякі країни виявилися прозахідними лише умовно. «Щойно вони побачили, що наша сила слабшає, вони почали шукати інше місце», — констатує він. На його думку, про це, зокрема, свідчить голосування в ООН, яке прирівнює «демократичний Ізраїль до терористичного ХАМАСу».
  
  Як на це дивляться на Заході? Керівник програм фонду Atlantik-Brücke Якоб Флемінг ставить питання: чи готові взагалі США та союзники зберігати Pax Americana? За його словами, радикали з обох боків, здається, свідомо вітають його демонтаж. «Тоді як ліві переконані, що Захід морально неспроможний і тому не має права нав’язувати свій порядок решті світу, праві не зацікавлені в жодному порядку, що виходить за межі національних кордонів», — пояснює він. Проблема й у тому, що носії цих поглядів давно не маргінали, і посилення правих популістів у ЄС є підтвердженням цього.

За лихим прикладом і сам лихий станеш. Ця теорія розглядає повномасштабне російське вторгнення як каталізатор інших воєнних конфліктів. Насамперед це актуально для такої конфігурації:

1. Країна X здійснює збройну агресію проти країни Y.
2. X розраховує на успіх чи як мінімум на недостатню реакцію з боку тих, хто підтримує Y.

У 2023 році, пише Bloomberg, це вже спрацювало для конфлікту між Вірменією та Азербайджаном. У Баку вважали, що РФ не реагуватиме на введення військ у Нагірний Карабах, і встановили над ним контроль. Аналогічно думали терористи ХАМАСу, вважаючи, що США надто зайняті війною в Україні, тож їм буде не до Ізраїлю.

На тлі всього цього передбачувано зростають побоювання щодо Третьої світової війни. Є і ті, хто вважає, що ми вже стали її свідками. Хай там як, світу потрібно змиритися з думкою, що нинішні війни можуть тягнутися довго. На думку співробітника Центру Генрі Кіссінджера Іскандера Рехмана, недооцінка їхньої тривалості — серйозна помилка США та їхніх союзників. Помилка, яка може коштувати ще багатьох життів.

Права Європа

Посилення ультраправих партій у Європі — одна з головних тем для політичних оглядачів 2023 року. Ще влітку електоральні успіхи популістів із неоднозначними поглядами та репутацією сприймали як тривожну тенденцію. Наприкінці року доводиться визнати, що вони стали частиною європейського мейнстриму і можуть змінити вигляд нинішнього ЄС. Достатньо поглянути на перелік країн, у яких ультраправі досягли успіхів:

• Австрія: Австрійська партія свободи посіла друге місце в найбільшій землі країни — Нижній Австрії, а потім отримала місця і в регіональному уряді Зальцбурга, найбагатшої землі після Відня.
• Угорщина: партія Віктора Орбана «ФІДЕС — Угорський громадянський союз» у 2022 році вчетверте перемогла на парламентських виборах.
• Німеччина: «Альтернатива для Німеччини» втретє за рік досягла успіхів на місцевих виборах, а також стала другою за популярністю партією в країні, за даними опитування соціологічного інституту Infratest dimap для телеканалу ARD.
• Греція: відразу три ультраправі партії увійшли до парламенту вперше за останні 50 років, включно з «Спартіатес». «Спартанці» пов’язані з колишнім членом забороненої неонацистської партії «Золотий світанок» Іліасом Касідіарісом.
• Іспанія: національно-консервативна Vox — третя за величиною партія в парламенті. Цього року отримала вдвічі більше голосів на регіональних та муніципальних виборах.
• Італія: постфашистська «Брати Італії» очолила коаліцію, яка перемогла на виборах 2022 року. Партія виникла з неофашистських організацій шанувальників Муссоліні «Національний альянс» та «Італійський соціальний рух». При цьому лідерка партії Джорджі Мелоні, яка очолила уряд, відкидає зв’язок із фашизмом. 
• Нідерланди: парламентські вибори виграла Партія свободи, яку очолює Герт Вілдерс.
• Словаччина: «Курс — соціальна демократія» на чолі з Робертом Фіцо перемогла на парламентських виборах. Нехай назва не вводить в оману: партія декларує консервативні та націоналістичні погляди, негативно ставиться до меншин, а її лідер має репутацію проросійського політика.
• Фінляндія: партія «Справжні фіни» тепер входить до коаліційного уряду, який називають найбільш правим в історії країни. Виборці поступово розчаровуються в них: у листопадовому опитуванні видання Yle трійку найпопулярніших партій очолили соціал-демократи.
• Франція: «Національне об’єднання» на чолі з Марін Ле Пен отримало рекордні 89 місць у парламенті на виборах у 2022 році.

Тож якими можуть бути наслідки для Європи та України? Нова розстановка сил у Європарламенті та в окремих урядах може гальмувати фінансову й військову допомогу, ба більше — затягнути вступ у ЄС. Це, очевидно, дає Кремлю і час, і карт-бланш у перемовинах з державами як усередині блоку, так і в інших альянсах.

Праві також ослаблять демократичні інституції, дотримання прав людини, посилять міграційне законодавство та підтримають гомофобні настрої й релігійні розбіжності. Також можливий перегляд «Зеленої угоди», за яку стільки років боролися. Скептичне ставлення до «зеленої» політики характерне для європейських правих. І мова необов’язково про радикалів: достатньо згадати історію із Законом ЄС «Про відновлення природи». Християнські демократи та інші праві євродепутати відмовилися за нього голосувати: на їхню думку, він поставить під загрозу продовольчу безпеку й добробут фермерів. 

Ультраправі доконають Європу?

Чи означає це все розвал ЄС, смерть загальноєвропейського проєкту та повернення до найдемократичніших практик? Не обов’язково. Зміна політичних ідеологій — нормальна практика для Європи, що нагадує рух маятника, каже доцент Інституту міжнародних відносин університету Шевченка Микола Капітоненко.

Широкий альянс ультраправих європейських партій не гарантовано. Оглядач Euronews Том Джунс вважає, що їм не так легко об’єднатися, оскільки їхні інтереси збігаються лише в питанні протидії міграції. Крім того, вибори до Європарламенту відрізняються від національних. Наприклад, зараз у ньому є дві групи, які поєднують правих та ультраправих. При цьому більш ніж половина з них є вихідцями лише з трьох країн — Польщі, Франції та Італії.

Успіх на виборах ще не означає успіху надалі або реалізації обіцяного. Маючи в руках реальні важелі влади, ультраправі політики опиняться перед вибором: відстоювати інтереси свого радикального електорату чи зайнятися «управлінням у реальному світі», пише The Washington Post.

Не всі ультраправі бажають кинути виклик ЄС. Так, прем’єрка Італії Джорджа Мелоні ясно дала зрозуміти, що не планує порушувати економічну політику блоку й підтримуватиме Україну, нагадує старший науковий співробітник Chatham House Ганс Кунднані. У результаті найбільша в Європарламенті Європейська народна партія була готова працювати з нею. На думку аналітика, це свідчить про те, що правий центр не має проблем з ультраправими в принципі — головне, щоб вони не підривали інститути та позиції ЄС.

Оптимісти можуть сказати, що все не так однозначно: ліберальна опозиція вперше за вісім років випередила консерваторів на виборах у Польщі, фіни вже розчарувалися в «Справжніх фінах», а коаліцію в Іспанії в результаті створили ліві, а не праві. Але в нинішніх реаліях вітер навряд чи різко подме в інший бік. Особливо коли на тлі конфлікту між Ізраїлем та ХАМАСом ультраправим так легко маніпулювати громадською думкою та страхами — і заразом позбутися антисемітського іміджу. Так, екслідерка «Національного об’єднання» Марін Ле Пен уже пообіцяла захистити французьких євреїв від ісламізму.

Нинішня конфігурація політичних сил у Європі становить для України виключно ризики. А якщо республіканці змінять демократів на виборах у США 2024 року, перспективи подальшої фінансової та військової допомоги ставатимуть дедалі туманнішими. Втім, постраждати від такого повороту праворуч можуть усі. «Пандемія ультранаціоналізму, расизму, протекціонізму та нетерпимості, яка може вибухнути, торкнеться кожного з нас. Цього джина краще не випускати з пляшки», — застерігає професор Ноттінгемського університету (Велика Британія) Ендрю Вайтгед.

Штучний інтелект: тренд 2023 року

Перша академія Alibaba на початку січня назвала генеративний штучний інтелект (ШІ) головним трендом року і не помилилася. І з цих 12 місяців важко згадати хоча б один, коли цієї теми не висвітлювали у ЗМІ. Виникло враження, що успіх розробника ChatGPT — OpenAI — запустив справжню гонку ШІ-розробок (принаймні для масового користувача), яка не збирається припинятися. Сама OpenAI так змінилася, що її не впізнати: з комерційної дослідницької організації вона стала дорогим стартапом, який перетворив ШІ на великий бізнес.

Проте головна заслуга OpenAI у тому, що доступ до інструментів ШІ отримала громадськість та розробники. Інші представники сфери були змушені наслідувати її приклад. Але ЗМІ — не без участі окремих візіонерів від світу технологій — охоче підігрівали відчуття того, що незабаром ШІ вийде з-під контролю людини й змінить світ. Ось із чим ми зіткнулися лише за цей рік:

• Понад тисячу галузевих експертів, включно з Ілоном Маском та Стівом Возняком, закликали на пів року зупинити розробку просунутого штучного інтелекту.  
• Законодавці перейнялися розвитком технології та її ризиками. ЄС готується ухвалити перший у світі закон про ШІ. У США випустили першу версію керівництва з управління ризиками у сфері штучного інтелекту.
• ШІ називали екзистенційною загрозою для здоров’я мільйонів людей, ринку праці й існування людства загалом. Сам гендиректор OpenAI Сем Альтман говорив, що ця технологія настільки ж небезпечна, як ядерна енергія.
• ШІ небезпідставно пророкували роль найсильнішої зброї сучасних (кібер)війн, а в її мілітаризації бачили серйозні наслідки для світової безпеки.
• Загадкові розробки OpenAI, здатні вирішувати незнайомі математичні завдання рівня початкової школи, називали вирішальним проривом на шляху до універсального штучного інтелекту.

Успіх генеративного ШІ настільки вразив громадськість, що змусив усіх забути про іншу хайпову технологію — метавсесвіт. Хоча ще рік тому в ній бачили колосальний потенціал — від нового підходу до віддаленої роботи та до інноваційних бізнес-моделей і підходів до навчання.

ШІ навряд чи повторить долю метавсесвіту: його можливості набагато зрозуміліші та привабливіші. Не потрібно бути гіком, щоб розібратися в ChatGPT і за його допомогою вирішувати хоча б дрібні задачі. Далеко не лише панікери серйозно стверджують, що використання ШІ ще відгукнеться людству — від його отупіння до виходу технології з-під контролю з подальшим знищенням усього. Але станом на кінець 2023 року набагато сильніше відчуття, що люди здатні зробити це куди швидше.