Шість мільйонів слів брехні. Путівник хейтерською музикою від Заборони | Заборона
Читаєте зараз
Шість мільйонів слів брехні. Путівник хейтерською музикою від Заборони

Шість мільйонів слів брехні. Путівник хейтерською музикою від Заборони

Шість мільйонів слів брехні. Путівник хейтерською музикою від Заборони

Є прекрасні твори — почувши їх, ви ніколи не здогадаєтеся, хто і для чого їх написав. Є концерти, на які страшно йти. Є автори, у яких важко розгледіти жорстоких вбивць. Журналіст Заборони Самуїл Проскуряков написав путівник найбезумнішою музикою й музикантами, які прославляють зло.


Баптистські кавери

Попри те, що в Баптистської церкви Вестборо, штат Канзас, усього близько ста парафіян, вона відома на весь світ. Річ у тім, що вони ненавидять усіх: гомосексуалів, євреїв, католиків, мормонів, політиків, чиновників, знаменитостей і американських ветеранів.

Її члени колесять штатами, «акціонуючи» на концертах, гей-прайдах, політичних заходах найвищого рівня й навіть похоронах солдатів. Їхні гасла: «Ветерани — підари», «Дякую, Боже, за мертвих солдат!», «Бог ненавидить тебе», «Америка приречена», «Ти потрапиш у пекло», «Господи, дякую за 11 вересня!»

А ще ця церква любить робити кавери на популярні треки. У їхніх пародіях оригінальні тексти замінюються на гомофобні, антисемітські, антикатолицькі. Наприклад, у кавері на «Feel Good, Inc.» британського віртуального гурту Gorillaz є такі рядки: «Підари й лесбухи вимагають, щоби люди аплодували», а культова новорічна пісня «Jingle bells» після «обробки» отримала назву «Off to hell», що перекладається як «Геть у пекло». Тут зібрані всі їхні кавери.

Шанувальники австрійського художника

Музичний напрям white power rock через тексти і сценічні образи просуває ідеї расизму, антисемітизму й гомофобії. Найяскравішими його представниками в країнах колишнього соцтабору можна назвати два колективи: російський «М8Л8ТХ» і український «Сокира Перуна».

«М8Л8ТХ» — культовий серед націонал-соціалістів блек-метал гурт із Росії. Букви «о» в назві замінені на вісімки, що складаються в неонацистське кодове число 88 — воно означає «Хайль Гітлер». Журналісти Заборони навіть побували на концерті колективу в Києві. Вокаліст «Молота» Олексій Левкін також є одним із засновників неонацистської організації «Wotanjugend», члени якої прославляють Адольфа Гітлера й ультраправих бойовиків, розвивають культ ненависті в Україні та знаходять однодумців по всьому світу. Сам Левкін, однак, стверджує, що відсилань до Гітлера в назві гурту немає.

Патріархи української ультраправої сцени — хейткор-гурт «Сокира Перуна». Це один із найпопулярніших колективів серед праворадикалів Східної Європи. У їхньому треку «Шість мільйонів слів брехні» заперечується Голокост, а пісня «17 серпня» присвячена дню смерті нацистського діяча Рудольфа Гесса. У 2018 році Заборона зробила фоторепортаж із ювілейного концерту «перунівців», де були помічені нацистські прапори та свастика. Колишній ударник «Сокири Перуна» Дмитро Волков свого часу відбув покарання за участь у погромі синагоги Бродського в Києві. Концерти гурту відвідував у 2017 році росіянин Олександр Скачков: у 2020-му його затримали українські спецслужби за пропаганду ідей австралійського терориста Брентона Тарранта.

Голоси джихаду

У Корані немає прямої заборони на музичну творчість. Однак багато ісламських богословів ставляться до музики з підозрою. За неправильного підходу вона може призвести до духовного розтління людини — так само, як розпуста або алкоголізм. Тому в ісламській музиці вокальна складова переважає над інструментальною.

Нашид — мелодійний мусульманський спів, що традиційно виконувався чоловічим вокалом без супроводу музичних інструментів — найпопулярніший напрям в ісламській музиці. Виконавців нашидів називають мунашидами.

За словами українського ісламознавця Дениса Брильова, ідеолог міжнародної терористичної організації «Аль-Каїда» Анвар аль-Авлакі дуже цінував нашиди. Цей радикальний ісламістський проповідник вважав, що спів може принести більше користі, ніж проповіді або книги.

І він мав рацію. Екстремістське угруповання «Ісламська держава», про яке на Забороні є ціла серія подкастів, використовує нашиди у цілях пропаганди джихаду. На піку могутності в терористів навіть був цілий медіацентр, що спеціалізувався на виробництві нашидів. Причому вони виходили не лише арабською мовою, а й англійською, німецькою, російською, китайською.

«Хітом» джихадистів став нашид «Qariban Qariba», розповів Брильов. Це страхітливе послання ворогам ІД — міжнародній коаліції на чолі зі США — про те, що війна прийде в їхні будинки. Цей нашид звучить у багатьох пропагандистських роликах ІД, де полонених обезголовлюють і розстрілюють у сповільненій зйомці без будь-якої цензури. Ще один популярний нашид — «Дзвін мечів» — став відомим завдяки документальному фільму ІД з однойменною назвою. Нашид закликає воювати з ворогами, боротися з тиранією і стверджує, що загиблі на цьому шляху будуть «насолоджуватися вічністю в раю». Західні ЗМІ порівнювали якість фільму з продукцією голлівудських студій. Тільки замість кетчупу там — справжня кров.

Найвідомішим мунашидом ІД став саудівець Абу аз-Зубейр аль-Джазрауї. Він приєднався до угруповання у квітні 2013 року, чим здивував фанатів, адже вважався помірним мусульманином. Ще один відомий виконавець — німецький репер Deso Dogg, автор нашиду «Haya Alal Jihad», що перекладається як «Вперед, на джихад». Нашид звучав на відео ІД, що вийшло після теракту в Брюсселі у 2016 році — його жертвами стали 35 осіб.

Культ любові й терору

Влітку 1967 року американець Чарльз Міллз Менсон зібрав навколо себе комуну хіпі й дав їй назву «Сім’я». Її учасники — переважно молоді дівчата — жили на ранчо в Лос-Анджелесі, вживали наркотики, співали пісні й займалися груповим сексом. Гроші на життя заробляли перепродажем крадених автомобілів і торгівлею наркотиками. Менсон пропонував своїм послідовникам те, чого їм так не вистачало: розуміння і прийняття, відчуття підтримки та причетності. Навколо харизматичного Чарльза почав формуватися культ особистості.

Музика займала особливе місце в житті Менсона. Приголомшливе враження на нього справив культовий «Білий альбом» The Beatles. Чарльз слухав його цілими днями й був упевнений: у тексти пісень закодовано послання, яке лише він один зміг правильно зрозуміти.

«Helter Skelter» — словосполучення, почерпнуте Менсоном із «Білого альбому». З англійської воно перекладається як «метушня» або «розгардіяш». Менсон же вважав, що «Helter Skelter» — це пророцтво про кінець світу, передбачення глобальної війни, коли «біла раса» буде повністю винищена чорношкірими — крім членів «Сім’ї» Менсона. Комуна перечекає бійню в підземному сховищі в каліфорнійській Долині Смерті, а коли чорношкірі зіткнуться з кризою ідей і влади, їм знадобляться настанови й лідер. І тоді «Сім’я» вийде зі своїм вченням на поверхню, а Менсон очолить нове людство.

Дуже швидко «Сім’я» перетворилася на тоталітарну секту, де Менсон мав абсолютний контроль над своїми послідовниками. Спочатку літа 1969 року члени «Сім’ї» здійснили низку серйозних злочинів, у тому числі вбивство торговця наркотиками Гарі Хінмана.

Однак, на думку прокурора Вінсента Бугліозі, поворотним моментом для секти став провал Менсона як музиканта. Скориставшись знайомством з учасником популярного рок-гурту The Beach Boys Деннісом Вілсоном, Менсон спробував пройти прослуховування в продюсера Террі Мелчера. Але Мелчера його демозаписи не вразили: він відмовив Менсону в просуванні.

Лідер «Сім’ї» затаїв злобу на продюсера, вважаючи, що той не оцінив його музику. За наказом Менсона в ніч із 8-го на 9-те серпня 1969 року «Сім’я» напала на особняк Сьєло-драйв, 10050, де імовірно проживав Террі Мелчер. Виявилося, що продюсер давно з’їхав, і замість нього будинок орендувала подружня пара знаменитостей — актриса Шерон Тейт і кінорежисер Роман Поланскі. Члени секти влаштували бійню, убивши трьох друзів сім’ї, що гостювали в особняку, і вагітну Тейт.

Наступного дня Менсон і шість його послідовників вирушили на пошуки місця, де «Helter Skelter розгориться з новою силою». Цього разу жертвами стали власники мережі невеликих магазинів Лено й Розмарі ЛаБіанка. 16 серпня 1969 року поліціянти провели на ранчо обшук, але через неправильно оформлений ордер всіх заарештованих звільнили. Менсон вирішив, що один із людей, що працювали на ранчо, Дональд «Шорті» Ші, є інформатором поліції, і наказав убити його вночі, що й було зроблено. Труп розчленували й закопали. Остаточний арешт членів секти стався в жовтні 1969 року.

У результаті чотирьох окремих судових процесів в 1970–1972 роках Чарльза Менсона й шістьох членів «Сім’ї» засудили до смертної кари. Потім покарання всім замінили на довічне ув’язнення.

Уже після арешту й засудження Менсона деякі його записи стали видаватися в комерційних цілях. Найбільш відома повноформатна платівка «Lie: The Love and Terror Cult», яка вийшла в 1970 році. Техніка гри на гітарі дуже проста, тексти дезорганізовані — відмінний ґрунт для безлічі інтерпретацій і гіпотез. Якщо ваші бабуся й дідусь знають англійську, можливо, вони навіть похвалять платівку за відсутність всюдисущої крамоли й матірщини. Що цікаво, ретроспективні огляди альбому в основному позитивні. Його можна прослухати на Spotify.

Музичний критик Алекс Хендерсон зазначив, що певною мірою Менсон вважав себе «п’ятим бітлом» — у деяких треках звучить індійська ситара, що зчитується як натяк на The Beatles. Пісня «Look at Your Game Girl», на думку Хендерсона, демонструє, як Менсон впливав на молодих жінок, переконуючи їх в тому, що його шлях кращий і вільніший. Інший трек, «Cease to Exist», містить маніпулятивне навіювання: «Покора — це подарунок, віддай її своєму братові».

На деякі композиції робили кавер-версії й семпли відомі виконавці — серед них Marilyn Manson, Rob Zombie, Front Line Assembly, GG Allin, Guns N ‘Roses, Devendra Obi Banhart, The Brian Jonestown Massacre.

Молоточники

У треків російського нойзкор-гурту «Розчленована ПугачОва» з Іркутська жахлива якість звуку. Тексти короткі, але насичені насильством, думками про інцест і нецензурною лексикою. На обкладинках альбомів і сплітів — свастики, кельтські хрести, пентаграми зі столових приборів, розчленована дівчина й море крові.

Однак широку популярність колективу принесла не музика. З грудня 2010 року до квітня 2011-го академмістечком міста Іркутськ прокотилася хвиля жорстоких вбивств і нападів. Їхніми жертвами стали жінки, діти, бездомні.

Вбивця, або, як його прозвали газети, «академівський маніяк», завжди діяв вночі, нападав зі спини й наносив десятки ударів молотками, битами або ножами. Потім знущався з трупів: виколював очі, відрізав пальці.

Коли поліція розкрила злочин, виявилося, що маніяків двоє: це були 18-річні учасники гурту «Розчленована ПугачОва» Артем Ануфрієв і Микита Литкін. Обидва з неблагополучних сімей, у школі були ізгоями. Тепер вони отримали нове прізвисько: «молоточники».

Ймовірним мотивом нападів слідчі вважали захоплення неонацизмом. Однак серед жертв не було мігрантів або чорношкірих. До того ж вбивці захоплювалися іншими маніяками: Ануфрієв створив в одній із соцмереж групу, присвячену «бітцевському маніяку» Олександру Пічушкіну, а ще тужив через смерть Андрія Чикатило на своїй стіні «ВКонтакті».

Один з альбомів «Розчленованої ПугачОвої» називається «Магія крові». Це відсилання до жорстокої банди підлітків з Іркутська. За першу половину 2008 року її члени здійснили п’ять вбивств, одне зґвалтування, а також скалічили трьох людей. В інтродукції до альбому учасники «Розчленованої ПугачОвої» відкрито заявили про свій намір продовжити справу банди:

«Гурт «Розчленована ПугачОва» стане продовжувачем справи «Магії крові» не лише в музичному сенсі, а й у реальному сенсі. У нашому гурті не місце позерам. Допускаються тільки ті, хто вершить долі бидла або тільки збирається почати серйозні дії. Якщо ти налаштований рішуче — тобі сюди».

Ось як попалися вбивці: знущання з тіла останньої своєї жертви знімали на камеру Владислава Литкіна — дядька Микити. Коли Владислав вирішив перевірити камеру, виявилося, що племінник забув витягнути флешкарту з записом вбивства. Чоловік звернувся в поліцію.

«Академівські маніяки» відразу визнали провину і з задоволенням ділилися подробицями своїх злочинів. У 2013 році Артема Ануфрієва засудили до довічного ув’язнення, а Микита Литкін отримав 20 років в’язниці.

Чому «Любе», можливо, гірші за «Молот Гітлера»

На думку соціолога Богдана Горобчука, музиканти, що закликають до агресивної поведінки — «низова» екстремальна музика — гіпотетично мають менш руйнівний вплив на суспільство, ніж схвалені й підтримувані авторитарною державою колективи. Останні легітимують звірства режиму, створюють тонус «любові до вождя» й «загального одобрямсу». До того ж, як і будь-яка масова культура, така музика витісняє локальну культуру. З яскравих прикладів — гурт «Любе», улюбленці російського президента Володимира Путіна. Тема їхніх творів — патріотизм, подвиги російських військових і елітного підрозділу «Альфа» ФСБ.

«Улюблений гурт Путіна й сотень тисяч російських військових — «Любе» — завжди готовий підняти патріотичний дух, очолити рух «дідів на палицях» і роздути, за необхідності, найрізноманітніші сорти ненависті до кого завгодно. Пропаганда має символічне наповнення, власну форму, економіку, свою ресурсну базу, замовників, виробників і споживачів. Путін любить «Любе». Солдат любить «Любе». Солдат не має сумнівів, що любить Путіна», — пояснив Горобчук.

Соціологія, за словами експерта, — це не наука про простих і однозначних рішень, «а дуже тонка штука з різними поглядами на один і той же об’єкт». Цілком можливо, що «низова» екстремальна музика виконує функцію «розрядки» схильної до насильства молоді, і без її споживання така молодь скоюватиме злочини частіше. Цю гіпотезу не варто виключати — втім, як і ту, що скінхед-колективи стимулюють слухачів до нападів на мігрантів.

Творчість виконавців-екстремістів можна розглядати в рамках соціології девіантної поведінки — галузі соціології, яка вивчає причини такої поведінки соціальних груп, яка порушує суспільні норми й законодавство. Після глибокого дослідження ми можемо з’ясувати, чи дійсно характер музики безпосередньо породжує девіантні вчинки слухачів — такі, як агресія до перехожих, хуліганство, насильство — або все ж це сукупність інших чинників на зразок перегляду екстремістських відео, спілкування на форумах, впливу локальних «вождів», які до музики не мають жодного стосунку, і, нарешті, травм дитинства.

Біхевіоризм — галузь знання на стику психології та соціології, в основі якої лежить розуміння поведінки людини як реакції на стимул — допоможе проаналізувати безпосередній акт творчості екстремальної музики: як з’являються гасла й заклики до насильства в текстах, чи впливає використання більш важкої гітари або подвійної педалі для бас-бочки на збільшення агресивності творчого акту, чи прагнуть музиканти мотивувати слухачів до вчинення насильства, чи усвідомлюють вони таку загрозу.

«Тобто ми не можемо сказати, що побиті феміністки — це прямий результат діяльності музикантів, у піснях яких є заклик бити жінок. Навіть якщо на це вкаже сам нападник: «Побив, бо переслухав «Skinhate». Дослідник завжди перевіряє такі твердження, а не вірить на слово: похибка на перенесення відповідальності завжди має враховуватися», — пояснив Горобчук.

Є гарне дослідження німецького соціолога Зігфріда Кракауера «Орнамент маси. Веймарські есеї». У ньому містяться міркування про те, як нацистські марші зі стрункими колонами призводили до знеособлення особистості й колективної безвідповідальності за зло.

«Музика як мистецтво має хронологічний вимір, дає змогу організувати людей на масових дійствах, відміряти ритм. Підіймати прапорці, ноги, руки, вигинатися тілом саме тоді, коли цей ритм, ця музика того вимагають. Тобто людині в масі можна робити лише те, що передбачає сценарій: не дай Боже порушити візуальну частину. Саме музика впорядковує цю тотальність», — підсумував Горобчук.

Нагору