Від початку вторгнення Росії в Україну відомо про сотні випадків утримання в полоні та зниклих безвісти українців. Громадян викрадають або вивозять за кордон, де їх утримують у санаторіях чи фільтраційних таборах. Також у полон потрапляє багато військових, родичі яких змушені розшукувати їх самостійно в російських новинах та телеграм-каналах. Центр прав людини ZMINA вже зібрав дані про 800 полонених, а на редакційну пошту Заборони кожного дня приходить з десяток повідомлень від тих, хто шукає зниклих.
Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко поспілкувалася з українцями, які намагаються повернути своїх родичів, що потрапили до рук окупантів та розшукують їх самотужки.
28 лютого Служба безпеки України розмістила на своєму сайті повідомлення про заснування Об’єднаного центру з пошуку та звільнення полонених. Там формуватимуть списки, аби віднайти й повернути додому українців, які потрапили у полон або зникли безвісти. Також родичам радять звертатися до українських та міжнародних організацій.
За словами уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової, більшість українських військовополонених росіяни затримали під Маріуполем. Їх помістили до підвалів та господарських споруд, а потім етапували спочатку до гауптвахти та СІЗО у Донецьку, а надалі — до СІЗО на території Росії. Але часто до СІЗО потрапляють і цивільні громадяни.
«З ним просто хочуть поговорити»
Один із них — 34-річний Юрій Цубера з-під Києва. До війни він працював у київському господарському суді секретарем. Про це в розмові з Забороною повідомила його тітка Тетяна Крук.
«27 лютого, коли російські військові зайшли в село [Копилів], місцеві жителі не встигли навіть нормальну тероборону зробити. І як тільки війська зайшли, Юрій почав інформувати українські спецслужби про місце розташування ворожої техніки, про всі їхні дислокації та чисельність», — розповідає Тетяна.
28 лютого Юрія взяли у полон та вивезли з села. Після затримання чоловіка з родичами ніхто не виходив на зв’язок та не повідомляв про його місце перебування чи статус. Зі слів Тетяни Крук, сусіди бачили, як росіяни тягнули Юрія до військової колони. Коли його батько намагався дізнатися, що буде з сином, військові пояснювали, що у полон нікого не беруть і «просто хочуть поговорити». Вже 2 квітня на одному з телеграм-каналів росіяни опублікували відео з допитом Юрія Цубери. Так його побачили односельчани та передали цю інформацію родичам чоловіка.
«Всіх, кого привезли у СІЗО, трохи побили»
Зараз Юрій перебуває у Курському СІЗО №1. Про це його родичі дізналися від Микити Горбаня — одного з полонених, який перебував у тому ж СІЗО разом з Юрієм. Микита Горбань — 31-річний лаборант, який до війни працював у 5-й лікарні в Києві. 13 березня Микиту та його батька Олександра Голуменкова захопили в полон у селі Андріївка і приблизно за 10 днів привезли до Курська. Але перед цим російські військові кілька днів тримали його та інших полонених на землі, в холоді, десь у полях. Через це він дістав обмороження третього ступеня і втратив пальці на ногах.
«Нам сказали: поворухнешся — вб’ємо, — розповідає в розмові з Забороною Микита Горбань. — Взуття знімали, наливали воду в черевики. Я пробув з такими ногами місяць у СІЗО [в Курську] без медичної допомоги. Коли почали відпадати пальці — відвезли до курського військового шпиталю і там їх відрізали».
Невдовзі після операції Микиту Горбаня повернули в Україну через обмін полоненими.
«Це ще добре, що втратив тільки пальці, були хлопці в гіршому стані», — каже він.
У розмові з Забороною Горбань розповідає, що в Курському СІЗО разом з ним перебувало приблизно дві сотні людей. Іноді російські наглядачі робили перекличку — тоді один ув’язнений слухав прізвище, а інший рахував. Микиті невідома подальша доля ні його батька Олександра Голуменкова, якого також брали в полон, ні Юрія Цубери.
«Коли ми зустрілися з Юрієм Цуберою, він виглядав добре і морально, і фізично, — розповідає Микита Горбань. — Нас конкретно в СІЗО ніхто не катував, але в перший день — можливо, так заведено в таких закладах — роблять так зване «щеплення». Дуже сильно б’ють. Тепер я знаю, що таке шокер. Всіх, кого привезли у СІЗО, трохи побили. А більше нікого практично не чіпали, тільки відчуваєш постійний стрес — і все».
Прорив на «Азовсталь»
51-річний військовий Віктор Товкач проживав у селищі Благодарівка в Миколаївській області. З 2015 року брав участь у воєнних діях на сході України. На початку повномасштабного вторгнення Росії він служив за контрактом у військовій частині в 36-й бригаді у Миколаєві. Його відправили в Маріуполь, розповідає донька Ангеліна Товкач.
«Останній раз виходив на зв’язок 11 квітня ввечері, повідомив, що він у полоні, — розповідає вона Забороні. — Деталей не уточнював, але сказав, що його бригада була на заводі Ілліча. Під час перегрупування військ багатьох захопили. 36-та бригада мала вийти з російського оточення, прорватися з заводу Ілліча до «Азовсталі» і таким чином посилити азовців. Батько сказав, що в процесі переходу вони залишилися без командування і не знали, що робити».
Зі слів Ангеліни, до «Азовсталі» змогли добратися деякі військові. Мама дівчини написала заяву у військовій частині, але жодної відповіді вони досі не отримали. Пізніше родина впізнала батька на одному з російських телеканалів. Візуально він нібито мав здоровий вигляд, але це було станом на 17 квітня. З того часу він не виходив на зв’язок, говорить Товкач.
«Самовільно залишив частину»
29-річний Андрій Саранюк до війни був шахтарем, жив у місті Мирноград, працював у Покровську Донецької області. На початку війни він отримав повістку про вступ у тероборону 105-го окремого батальйону ТрО, 3-тя рота, військова частина А7271. Зі слів його тещі Олени Носікової, Андрій перебував біля села Новоселівка, їхня частина охороняла військову техніку. Коли почався бій у Донецькій області, 105-й окремий батальйон ТрО намагався відступити, однак потрапив у полон. Уже 16 квітня сім’я втратила зв’язок з Андрієм.
«Після того, як Андрій потрапив у полон, ми написали заяву до покровського військкомату, де він отримав повістку, — розповідає Олена Носікова. — Там повідомили, що самі будуть направляти звернення щодо хлопців. Як нам пояснили, на момент затримання людей зі 105-го окремого батальйону ТрО перебування тероборони на передовій було незаконним. А наші хлопці якраз були на передовій, і зник не один Андрій, а близько 25 осіб. У військкоматі пояснили, що через це з Києва до них приїхала перевірка — дізнатися, чому хлопці були там, де їх не мало бути».
Родичам Саранюка у військкоматі повідомили, що він зник безвісти, а потім перестали виходити на зв’язок, каже Олена. 21 квітня вони знайшли згадку про хлопця в одному з російських телеграм-каналів. Однак разом з цим Олена отримала листа від Донецької прокуратури, яка повідомила, що Андрій самовільно залишив військову частину, у зв’язку з чим його розшукує Донецька спеціалізована прокуратура. Після цього ніякої інформації про Андрія у військкоматі родичам не надавали.
Куди звертатися, якщо ваші родичі-військові потрапили в полон?
Волонтерська ініціатива «Євромайдан SOS» створила пам’ятку для людей, чиї рідні від 24 лютого пішли на війну та зникли безвісти або потрапили в полон.
Волонтери радять передусім звернутися до військової частини. Командир військової частини зобов’язаний у день захоплення в заручники або полон військовослужбовця повідомити військового комісара за місцем проживання сім’ї. Військовий комісаріат на підставі одержаних від військових частин сповіщень зобов’язаний протягом семи днів після їх отримання повідомити членів родини.
Також можливо звернутися до Національного інформаційного бюро: +380 44 287 81 65. Ключовою метою діяльності цього органу є збір та узагальнення даних про військовополонених, загиблих, зниклих безвісти.
Крім цього, потрібно звернутися до Об’єднаного центру з пошуку та звільнення полонених:+380 67 650 83 32, +380 98 087 36 01. Центр уточнює списки зниклих, аби віднайти й повернути додому громадян, які потрапили в полон або зникли безвісти.
Волонтери «Євромайдан SOS» радять звертатися і на гарячі лінії:
Уповноважена ВРУ з прав людини: 0 800 50 17 20.
Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ): 0 800 30 01 55.
Служба розшуку МКЧХ: +380 96 304 43 75, +380 66 250 99 57.
Моніторингова місія ООН з прав людини ohchr-hrmmu@un.org. Telegram та Viber: +380 50 374 67 08 (лише для повідомлень)
Більше про те, як діяти, якщо ваших рідних вивезли з України, тут:
