Голокост в Україні. Богданівка на Миколаївщині, де вбили 54 тисячі євреїв - Заборона
Читаєте зараз
У Богданівці окупанти за тиждень вбили 54 тисячі євреїв. Ми поїхали туди 80 років потому

У Богданівці окупанти за тиждень вбили 54 тисячі євреїв. Ми поїхали туди 80 років потому

Голокост в Україні. Богданівка на Миколаївщині, де вбили 54 тисячі євреїв

Урочище Бабин Яр у Києві й сьогодні залишається головною сторінкою трагедії Голокосту в Україні. Проте, за оцінками істориків, Друга світова війна залишила по всій країні близько 2-2,5 тисяч місць масового знищення євреїв. Одне з них — селище Богданівка у Миколаївській області, де за кілька днів наприкінці 1941 року жорстоко вбили 55 тисяч в’язнів місцевого концтабору. На прохання Заборони фотограф Вячеслав Тешнер подивився на Богданівку 80 років потому, а редакторка Марія Педоренко розповідає, що відбувалося в селі за часів нацистської окупації.


В останні дні вересня 1941 року на вулицях Києва почали з’являтися оголошення з вимогою всім євреям міста прийти у конкретний день за конкретною адресою з речами та документами. За неявку обіцяли смерть. Але той день, 29 вересня, став останнім і для тих, хто таки виконав вимогу німецьких окупантів. За дві доби у Бабиному Яру розстріляли майже 34 тисячі євреїв. А за всі роки нацистської окупації Києва в урочищі на околиці міста загинули, за різними оцінками, від 70 до 150 тисяч осіб.

У той самий час, впродовж літа та на початку осені 1941-го, окупанти захоплювали південь України. Миколаївську область між собою розділили німці та румуни. Кордон двох окупаційних зон проходив уздовж Південного Бугу. Території на північ від ріки потрапляли до німецької зони, на південь — до румунської. Під контролем румунів опинилося і невеличке село Богданівка, степові пейзажі якого швидко стали декораціями для концентраційного табору.

Історик Андрій Руккас розповідає, що Румунія приєдналася до Третього Рейху після того, як на початку Другої світової війни зазнала великих територіальних втрат. У червні 1940-го Королівство Румунія під загрозою нападу мирно віддало Радянському Союзу Бессарабію та Північну Буковину. У серпні країна залишилася без Північної Трансильванії — її віддали Угорщині, а в вересні — без Південної Добруджі, яку отримала Болгарія.

«Через це у Румунії відбулася політична криза — змінився король, уряд. До влади прийшов маршал Йон Антонеску, який став військовим диктатором і пішов на зближення з Німеччиною. За союз Гітлер обіцяв реванш та повернення територій, — пояснює Руккас. — Під час нападу на Радянський Союз Румунія виставила другий за чисельністю військовий контингент після німецького».

До початку окупації у Богданівці євреїв не було. Населення села складали українці та росіяни. Місцеві переважно працювали на свинофермі — 1928-го радянська влада створила у Богданівці радгосп, і до початку війни його поголів’я налічувало тисячі свиней. Саме на території ферми у 1941-му румунські окупаційні війська розбили концтабір. Туди масово почали звозити євреїв Одеси, Бессарабії та Буковини. Сотні розстріляли ще дорогою до Богданівки, бо люди були дуже слабкими. Вже 1 грудня того ж року у таборі перебували понад 54 тисячі людей. Вбивати їх почали наприкінці місяця.

Знищувати в’язнів Богданівки почали 21 грудня: тоді саме виповнювалося 63 роки Йосипу Сталіну, тож і операцію назвали на його честь — «Подарунок Сталіну». За даними Меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем, командував операцією начальник місцевої української міліції, а участь у ній брали як українці, так і румуни — поліцейські та солдати. Водночас один зі свідків тих подій, міліціонер Анатолій Коцюбинський з Первомайська, у 1954-му пригадував, що на місці розстрілів були присутні румунські та німецькі жандарми.

«Розстріли почалися вранці. Інші міліціонери з Первомайська та я разом із міліціонерами з Доманівки та Богданівки вибудували кордон безпеки навколо радгоспу. На місці радгоспу був ліс, поряд з яким лежав яр. Постраждалих доставляли до того яру, де їх розстрілювали працівники міліції. Страта продовжувалася три дні», — розповідав він.

Ув’язнених не лише розстрілювали, а й скидали в колодязі та спалювали живцем. Одні гинули у вогні на дні яру — так було з дітьми, на яких не витрачали кулі, так було з дорослими, поранення яких не були смертельними. Інших заганяли до корівників, які обливали бензином і підпалювали. Ще кілька тисяч євреїв померли від переохолодження.

За перші чотири дні на території концтабору загинули 30 тисяч людей. Після перерви на святкування Різдва в останні дні грудня вбили ще 11 тисяч. Раду Лекко, спеціальний уповноважений румунського уряду з єврейського питання та соратник диктатора Антонеску, у своїх записах вказував, що у Богданівці розстріляли 48 тисяч євреїв. За іншими даними, які наводив російський журналіст Ілля Еренбург, в селі загинули 54 тисячі людей.

Попри значну кількість жертв, про Голокост у Богданівці говорять значно рідше, ніж про розстріли у Києві. На думку Андрія Руккаса, Бабин Яр знаний більше зокрема й тому, що інших прецедентів настільки швидкого знищення людей (майже 34 тисячі за 2 дні) не було.

«Крім того, це відбувалось у межах великого європейського мегаполіса. Київ перед війною 1941 року був майже містом-мільйонником — там проживало близько 900 тисяч осіб. У жодній європейській столиці не відбувалося таких масових розстрілів», — говорить історик.

Богданівка сьогодні — село не закинуте, але пусте. Фотограф Вячеслав Тешнер, який поїхав туди на пошуки місць пам’яті Голокосту, каже, що людей на вулицях бачив дуже рідко. Місцеві, з якими йому вдалося поспілкуватися, неохоче говорять про вбивства євреїв. Однак про те, що відбувалося в селі за часів Другої світової, усе ж знають.

Про страшні події 80-річної давнини у Богданівці нагадує небагато. На місці розстрілів стоїть невеликий пам’ятник жертвам Голокосту. Там, де раніше було старе кладовище — зірка Давида. Більш помітний меморіал — барельєф з іменами солдат Червоної армії. Напис говорить: «Слава героїчним захисникам Батьківщини». По боках від меморіалу радянським солдатам встановлені вже новіші пам’ятні знаки. Під словами «Вічна слава героям» розміщені фото хлопців, які загинули в АТО.

Нагору