Брейк-данс в Україні: що це за спорт - Заборона
Now Reading
Брейкінг відтепер — окремий олімпійський вид спорту в Україні. Ось історія про людей, які зробили це можливим

Брейкінг відтепер — окремий олімпійський вид спорту в Україні. Ось історія про людей, які зробили це можливим

Украинский брейк-данс отныне — отдельный олимпийский вид спорта. Вот история о людях, которые сделали это возможным

Цього року Міністерство молоді та спорту України першим у світі визнало брейкінг (стиль вуличного танцю) окремим олімпійським видом спорту. Це надзвичайно важлива новина для українських брейкінг танцівників, насамперед для трьох харків’ян: Єгора Матюхіна, Валерія Бичкова і Віктора Чулановського. Ми розповідали про них у першому сезоні нашого «Підпалюй». Саме вони створили індустрію вуличної культури і вивели Україну в топ країн із брейкінгу. Сьогодні їхній проєкт Street Culture підтримує вуличну культуру, створює урбаністичні парки для активного відпочинку. Завдяки своїм зусиллям уже 2024 року вони повезуть українську команду на Олімпійські ігри в Париж. 

Заборона розповідає, як команда розвиває вуличну культуру і як брейкінг визнали не тільки олімпійською ініціативою, але й видом спорту. 


Єгорові Матюхіну, співзасновнику об’єднання «Центр вуличних культур», 34 роки. Народився у Харкові у звичайному спальному районі. В дитинстві грав у футбол, а в підлітковому віці побачив на ТБ перші на пострадянському просторі хіп-хоп-батли — і не зміг залишитись осторонь. Вивчав рухи, повторював за танцівниками і «батлився» у дворі. Єгор згадує, що він та його друзі по-різному прийшли в брейкінг: хтось побачив по телевізору, хтось дізнався від друзів, але це був довгий та насичений шлях. У 90-ті тренуватися було майже ніде і брейкінг як культуру не сприймали. Ніхто в принципі про брейкінг не знав.

«Суспільство наприкінці 90-х — 2000-х роках нас не приймало. Ми танцювали у підвалах, у під’їздах будинків та холах ДК і шкіл, звідки нас постійно виганяли. Спеціалізованих місць не було. У школі нам казали, що ми ніхто і просто протираємо підлогу спиною. А на наш яскравий одяг дивилися так, ніби ми божевільні», — розповідає Єгор.

Однак у 1995-му в Харкові почалися зміни. В місті виникали перші магазини піратських касет з виступами бі-боїв — хлопців, які танцювали брейкінг. З’явилися нові потужні команди, виникали фестивалі та майданчики для змагань з брейкінгу. Довий час Віктор, Валерій та Єгор розвивали рух та перетворювали його на бренд. Однак у 2014 році Харків став прифронтовим містом. Замість культури більше уваги приділяли волонтерству. Суспільству знову було не до брейкінгу.

Тому хлопці створили громадську організацію, взяли в оренду приміщення відкрили Брейкінг центр та власну школу — X-Makers. Зараз лише за рік там проходять навчання понад двісті дітей і підлітків. Крім цього, трійця організувала «Брейк Лігу» — чемпіонат, у якому змішуються танці й спорт. А у 2016-му провели перший форум Street Culture — тепер він відбувається щороку. Активісти розробили стратегію популяризації вуличних культур. Таким чином сформувався «Центр вуличних культур», що поєднує хіп-хоп-хореографію, стрітбол, бітбокс і масу різних видів вуличного спорту. 

Як допомагають розвивати вуличні культури?

З 2016-го організація розвивалася — проводили фести, їздили на змагання з брейкінгу, працювали з молоддю та громадськістю. Єгор розповідає: починаючи з 2016-го вони працювали в багатьох напрямах. Одним з таких стала співпраця з Українським культурним фондом — спільно вони розробили грантову програму, яка б навчила маленькі молодіжні ініціативи самим отримувати фінансування на свої ідеї. 

Протягом наступних років проєкт команди набирав обертів. Так, до 2021 року Street Culture разом з Urban Reforms та Kharkiv sport sity побудувала чотири урбан-парки у Харкові, один урбан-центр у Лисичанську. За підтримки урбан-бюро Big City Lab створили парк у Києві на ВДНГ. Це інфраструктурні проєкти, які включають різні об’єкти: майданчики для вуличних видів спорту та культури, урбан-школу, урбан-двір, урбан-кемп та урбан-центр. На платформі Street Culture займаються брейкінгом, панна-футболом, футбольним фристайлом, стрітболом, болдерингом, паркуром, скейтбордингом. Парки адаптовані для дітей з інвалідністю.

«Street Culture — це об’єднання людей за ідеологією та спільними інтересами. Так і просувається наша культура. Це крутий інструмент виховання молоді. Зараз до наших урбан-парків приїжджають сім’ї з дітьми та проводять час з 10 ранку до 10 вечора, пробуючи все: вуличні танці, катання у скейт-парку та памп-треку на скейті, паркур, стріт-воркаут, клаймінг, стріт-футбол 3х3 та панну. Street Culture є новим яскравим видом генерації молоді, яка любить свою справу, просуває країну та робить український продукт», — підкреслює Матюхін.

Шлях до Олімпіади та складнощі

Крім розвитку та популяризації вуличної культури, Єгор не забував про своє захоплення брейкінгом. Він готував бі-боїв і бі-ґьорлз для участі в міжнародних конкурсах та чемпіонатах. Іноді його учні перемагали, іноді — ні. Але брейкінг в Україні був на підйомі. У 2019 році бі-бой Lussy Sky зі Львова посів 3-те місце на чемпіонаті серед дорослих у Китаї, чим вивів український брейкінг на зовсім інший рівень. А вже у 2020-му МОК повноцінно включив брейкінг до програми Олімпіади-2024. Тепер його вважають олімпійською дисципліною.

Єгор пояснює у розмові з Забороною: кожен вид спорту мріє потрапити на Олімпійські ігри, але не вуличні культури. Українська команда з брейкінгу потрапила туди завдяки запрошенню стати олімпійською дисципліною. 

«Спочатку всесвітня брейкінг-спільнота була проти цього. Тому що брейкінгом на Олімпіаді опікується World Dance Sport Federation (WDSF). Це — танцювальний спорт, бальні танці: латина, стандарт та інші, — танці, які до брейкінгу ніякого стосунку не мають. Адже брейкінг — це культура, молодіжний рух, це більше про креатив. У світі не існує World Breaking Federation, тому ми створили департамент брейкінгу в WDSF для розвитку олімпійського брейкінгу, щоб брейкінг-ком’юніті керувало та розвивало цей напрям разом з іншими. Це яскравий приклад співпраці. Але, мабуть, Олімпіада старіє, нікому вже не цікаві хлопці у трико, тому МОК додає нові види спорту», — говорить Єгор. 

Крім цього він підкреслює: судити таку дисципліну, як брейкінг, складно, тому що немає чітких критеріїв для оцінки вуличного мистецтва. Зараз в WDSF розробили систему «тривіум». Розібрали брейкінг на певні складові, сформували систему суддівства та проводять сертифікацію суддів. Але брейкінг як був вуличним, таким і залишається, тому що це його історичне місце. Це контркультура, протест, хіп-хоп. Брейкінг народився в ті часи, коли в Штатах молодь протистояла багатьом неправильним речам, пояснює Матюхін.

Єгор Матюхін з командою активно допомагав створювати департамент брейкінгу при Всеукраїнській федерації танцювального спорту, щоб просувати участь українців в Олімпійських іграх у Парижі. Вони сформували велику нову команду під назвою UA BREAKING. Однак була проблема: брейкінг хоч і отримав відзнаку, що може бути олімпійською дисципліною, та не був зареєстрований як вид спорту в Україні. Ця відзнака не давала можливостей для розвитку і підтримки брейкінгу на новому рівні. Хоча за кордоном і олімпійські дисципліни, і танцювальний спорт підтримують однаково.

В Україні чомусь є поділ на олімпійський та неолімпійський спорт. Перший підтримують більше. Але є багато інших, неолімпійських видів спорту, і їх Міністерство спорту підтримує менше. Тож у команди виникла проблема: хоч вони й були олімпійською дисципліною, але як спорт їх не визнавали. Тому що з усієї федерації — а це 12 напрямів танцювального спорту — олімпійський тільки один.

«Ми вирішили стати не тільки олімпійською дисципліною танцювального спорту, але ще й окремим видом спорту. Подали документи і чекали рік. Довго збиралася комісія, виникали складнощі через пандемію та багато інших проблем. Але ми дотиснули до кінця. У підсумку наприкінці листопада Міністерство молоді та спорту України визнало брейкінг видом спорту. В цей час відбувався кемп у Києві для тих, хто готувався на чемпіонат світу у Парижі. Ми  поїхали туди і 4 грудня заявили всім, що тепер брейкінг в Україні вийшов на новий рівень і для нас відкриваються нові можливості», — пояснює Єгор.

Чому це важливо?

Зараз Єгор разом з командою готуються до Олімпіади та працюють над ідеєю створення олімпійського брейкінг-центру, в якому всі охочі будуть навчатися брейкінгу, щоб у 2024 році представити Україну на Олімпійських іграх. Єгор зізнається: для них було важливо, аби брейкінг був представлений як вид спорту. Завдяки цьому в Україні їм відчинять двері в усі інституції. Наприклад, брейкінг можна буде викладати в університетах. І звичайно, нашій спільноті хочеться визнання. Ця думка, мабуть, переслідує нас ще з часів, коли ми тільки починали у підвалах та подвір’ях, говорить Матюхін.

«Визнання брейкінгу не лише дисципліною, але й олімпійським видом спорту — це рейтинг, це участь у чемпіонаті світу, чемпіонаті Європи, всесвітніх іграх та Олімпіаді. До Олімпіади ще три роки. З 2022-го почнеться гонка за ліцензіями, якою вона буде — ми ще не знаємо, зараз минув лише чемпіонат світу. Ми поки що увійшли до 32 найкращих серед бі-ґьорлз та бі-бойс у світі, це дуже крутий показник. Але всередині ком’юніті ми все одно розділяємо культурний брейкінг і олімпійський. У брейкінгу  культурному немає рейтингу й оцінок та є свої чемпіони і настрій вулиці. На відміну від олімпійських видів спорту», — говорить Єгор.

Які плани на майбутнє?

Street Culture — це соціальний проєкт, він для небайдужої спільноти та звичайних сімей. Наприклад, ті ж урбан-парки. А брейкінг є флагманом, який показує досягнення усієї організації. Однак Єгор планує поступово реєструвати вуличну культуру як вид спорту. Наприклад, скейтбординг, який МОК уже визнав як олімпійську дисципліну. Крім цього, команда планує працювати з молодшим поколінням, наголошує активіст.

Нове покоління, на думку чейнджмейкера, росте дуже активним. Завдяки урбан-просторам та ініціативам у них більше мотивації розвивати брейкінг. З одного боку, молодь продовжує танцювати вуличні танці, з іншого — вона може взяти участь в олімпійських змаганнях. 

«Зараз Generation Z цікавить свобода, стиль, самовираження та креатив. Сучасна молодь обирає вуличну культуру, а не класичні види спорту, тому що це прикольно і ніхто не встановлює якихось рамок. Все перетворюється на стиль та вільне самовираження. Тому вулична культура — ​​це майбутнє молоді. Ми хочемо долучити ще більшу аудиторію на міжнародному рівні, щоб усі казали, що в Україні круто, й приїжджали до нас. Молодь кожної країни має свою ідентичність. І ми хочемо, щоб наша була пов’язана з вуличною культурою. Будемо створювати нову ідентичність правильної молоді, яка потім буде рухати країну і просувати наші цінності у світі», — підкреслює Єгор.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Scroll To Top