Українка поїхала до Іраку працювати манікюрницею, потрапила в трудове рабство й померла від коронавірусу

В Ербілі, столиці Іракського Курдистану, 7 серпня померла 41-річна українка Зінаїда Ковальова. Вона поїхала туди в жовтні 2020 року працювати манікюрницею в салоні краси, але потрапила в ситуацію трудової експлуатації. Кілька місяців вона намагалася виїхати — але врешті заразилася коронавірусом.

Головна редакторка Заборони Катерина Сергацкова поговорила з жінками, які працювали разом із Ковальовою, і з посольством України в Іраку — і розповідає, чому умови роботи, на які погоджуються працівниці, можуть призводити до смерті.

Зінаїда полетіла в Ербіль наприкінці жовтня 2020 року і вже наступного дня після прильоту вийшла на роботу. Це був салон краси «Шайда Бьюті» в центрі столиці Іракського Курдистану. Там працює багато українок і росіянок — це досить популярний спосіб заробітку для громадян із країн Східної Європи.

Як пояснюють дівчата, з якими вдалося поговорити Забороні, в Іраку професії, пов’язані з послугами у сфері краси — манікюр, нарощування волосся — досить високо оплачуються. Наприклад, манікюрницям пропонують від 1 до 2 тисяч доларів на місяць. Місцеві не хочуть займатися такою роботою, зате цінують досвідчених спеціалісток зі слов’янських країн. Зінаїда жила в невеликому містечку під Києвом і займалася манікюром, коли знайома запропонувала їй поїхати на заробітки в Ірак.

«Зіна поїхала в Ербіль на три місяці — так вона мені сказала, — згадує Аліна Рябокінь, близька подруга Ковальової. — Це була, так би мовити, замануха: їй сказали, мовляв, мінімум тисячу доларів будеш отримувати. Вона повелася на ці гроші, бо в неї були плани піти на курси татуажу, щоби робити бровки, губки, оце все. Вона хотіла заробити власні гроші, щоб не брати кредити, щоб була своя матеріальна база».

Не дуже вигідні умови

У високооплачуваної роботи були свої умови. Співрозмовниці Заборони, які працювали в тому ж салоні, що й Зінаїда Ковальова, розповідають, що потенційній працівниці купують квиток в Ірак і обіцяють зробити посвідку на проживання на період роботи. А впродовж перших місяців жінка має «відпрацювати» витрати на своє працевлаштування.

«У Зіни відразу ж забрали паспорт, — розповідає Аліна Рябокінь. — Мабуть, щоби вона не втекла додому. Минуло три місяці й вона мені сказала, що їй зробили «ікаму» (так називається посвідка на проживання в Іракському Курдистані) на рік і вона має її відпрацювати. А навесні сказала, що ікама, на її думку, уже відпрацьована, але власниця салону каже, що це не так — мабуть, щоби та довше затрималася».

Співрозмовниці Заборони розповідають, що це звичайна практика в таких салонах: у робітниць забирають паспорт, щоби ті не могли звільнитися і виїхати з країни. Керівництво зазвичай пояснює такі дії тим, що під паспорт отримують документи на проживання.

Відразу кілька жінок, які працювали в салонах у Багдаді й Ербілі, розповіли Забороні, що їм не повертали документи. Вони не бачили ні робочої візи, ні дозволу на проживання, і фактично перебували на території країни нелегально. Подібні ситуації, як правило, називають трудовим рабством — докладніше про це редакція Заборони розповідає в подкасті «Зі мною це не станеться», присвяченому сучасному рабству.

Деякі з жінок були змушені звертатися в консульство України по допомогу. Джерела у відомстві підтвердили Забороні, що дійсно допомогли кільком українкам зробити нові паспорти й залишити Ірак.

Захворіла — плати штраф

Зінаїда захворіла в середині липня. Її сусідка по квартирі Римма Адигезалова, росіянка, яка приїхала працювати манікюрницею в той самий салон, уже хворіла на коронавірус. У розмові з Забороною вона каже, що зверталася до лікаря й той прописав ліки та домашній режим. 22 липня Зінаїда поїхала в лікарню і здала тест на коронавірус — він був позитивним. Як і сусідці, лікар прописав їй ліки і відправив додому.

«Зіна говорила мені, що їх змушують ходити на роботу навіть у випадку хвороби, а якщо не ходиш — то штрафують і не оплачують [пропущені дні], — каже подруга Ковальової Аліна Рябокінь. — Я запитала її, як її лікують — вона відповіла, що п’є вітаміни й чай із лимоном. Коли я попросила її звернутися до лікарів, вона сказала, що не може цього зробити, тому що в неї немає паспорта. Страховки в неї теж не було».

4 серпня подруга запитала Зінаїду, як вона поживає, і та їй сказала, що перебуває в госпіталі. А в суботу вранці їй повідомили, що Зіна померла.

Керівниця салону Тетяна Сидоренко (вона стверджує, що вже не працює на цій посаді, а просто допомагає вирішити ситуацію) у розмові з Забороною сказала, що медичної страховки в Ковальової дійсно не було. За її словами, страховку не вписують у контракт, бо «дівчата обманюють, підробляють довідки про хворобу, щоби не виходити на роботу і продовжувати отримувати зарплату, але з власницею салону завжди можна домовитися по-людськи».

Незадовго до смерті, каже Сидоренко, хазяйка салону принесла Зінаїді зарплату й запитала, чи потрібно їй що-небудь. Та відповіла, що нічого не потрібно, але незабаром знепритомніла — і її відвезли до лікарні. За словами сусідки Римми Адигезалової, у жінки було уражено 70% легень і її підключили до крапельниць і кисневого апарату.

«Лікарі сказали, що випишуть Зіну через кілька днів, — каже Сидоренко. — Але потім у неї стався якийсь приступ — вона зірвала із себе [кисневу] маску, [вирвала крапельницю] і померла».

Слова Тетяни Сидоренко підтверджує довідка про смерть — вона є в розпорядженні редакції Заборони.

Що буде з тілом?

Людину, яка померла від коронавірусної інфекції, за правилами Міжнародної організації здоров’я, мають ховати в цинковій труні або кремувати, щоб уникнути розповсюдження вірусу. Коли таке відбувається з іноземцем у чужій країні, ситуація ускладнюється ще й локальними чинниками. Під час транспортування одна зі сторін може відмовитися приймати тіло — наприклад, можуть виникнути труднощі під час перельоту з пересадкою в Туреччині.

Крім того, неясно, хто має оплачувати переправлення тіла на батьківщину. Тетяна Сидоренко стверджує, що їй називають суму 40 тисяч доларів за відправку тіла в цинковій труні. Джерело в консульстві України в Іраку говорить, що за дипломатичною лінією здійснити репатріацію загиблої коштом держави практично неможливо: процес може зайняти рік. Найоптимальніший варіант — кремувати тіло. Однак власниця салону, де працювала Зінаїда, відмовляється віддавати її на кремацію, оскільки, за її словами, вона «мусульманка й це суперечить законам ісламу».

Господиня «Шайда Бьюті» запропонувала родичам загиблої Ковальової приїхати в Ербіль і поховати її на території Іракського Курдистану. За словами Сидоренко, вона готова оплатити квитки родичам і похорон. Проте родичі хочуть забрати Зінаїду на батьківщину й не погоджуються на похорон у чужій країні.

Телефони в посольстві України в Багдаді поки що не відповідають. Заборона направила послу письмовий запит.