«Гра мільйонів» під загрозою? Як війна позначилася на українському футболі

Повномасштабна війна Росії проти України триває вже чотири місяці і щодня шириться новими негативними наслідками. Заборона вже писала про вплив російського вторгнення на економічну, військову та продовольчу галузі, а також на екологію та енергетику. А що зі спортом? Нещодавні матчі збірної України за право виступати у фінальній стадії Чемпіонату світу ще раз довели, що навіть у важкі для країни моменти футбол критично важливий для людей. Олександр Гуменюк розібрався, наскільки сильно війна вдарила по українському футболу.

Як війна вплинула на український футбол

Станом на 24 лютого команди з українського чемпіонату з футболу закінчили перше коло матчів та перебували на плановій зимовій перерві. Перші матчі другого кола мали розпочатися вже 25 лютого в Ужгороді — грою між місцевим «Минаєм» та луганською «Зорею». Однак через початок повномасштабної війни всю спортивну діяльність на території України було призупинено. Згодом на засіданні клубів Української прем’єр-ліги було прийнято рішення достроково закінчити чемпіонат та зберегти за командами місця, які вони займали на момент припинення чемпіонату.

Фактично весь український футбол встав на паузу. Це стосувалось як команд Прем’єр-ліги України, так і всієї футбольної структури, куди входять сотні юніорських команд і весь регіональний футбол.

Вона стосувалася іноземних футболістів, які грали за українські клуби у статусі легіонерів. Їхні контракти передбачали форс-мажорні обставини — зокрема, і війну, — за яких вони могли безплатно покинути клуб, розірвавши контракт. Це і почало відбуватися. Тож, швидше за все, у наступному чемпіонаті України з футболу не буде брати участь жоден легіонер. 

«Ми вже переживали серйозний відтік легіонерів у 2014 році, а зараз у нас другий відтік, і ми взагалі будемо грати практично без легіонерів. Ймовірність того, що вони залишаться, надзвичайно мала, — говорить Франков. — Для чого потрібні легіонери? Насамперед для конкурентоспроможності клубів на європейській арені, а ще для навчання наших футболістів у них. Класні закордонні футболісти підіймають наш рівень, підтягують наших футболістів».

Ще однією серйозною проблемою для більшості українських ФК стало питання фінансової спроможності утримувати футбольний клуб. Сьогодні більшість українських клубів належать приватним структурам та особам, і з початком війни чимало з них втратили частину своїх прибутків та спроможність утримувати на своєму балансі власний футбольний клуб. Цей факт, швидше за все, призведе до повного зникнення багатьох українських клубів. Як це вже було у 2014 році з дніпровським «Дніпром», що належав Ігорю Коломойському, та харківським «Металістом», що належав олігарху-втікачу Сергію Курченку.

«Ми ведемо роботу з мінімізації втрат, з виживання в абсолютно критичній ситуації. Що для цього потрібно: наші клуби мають грати в єврокубках — це безумовно, тому що це фінансові надходження, а нам потрібні гроші для футболу. Ми ж не можемо забирати їх з і без того чахлої економіки та воєнних потреб. Щоб був професійний футбол, він має годувати себе сам, у кращому випадку існувати на гроші із заходу. Є варіанти, і, можливо, нам допоможуть прямо», — розповідає Франков.

Що чекає на український футбол у найближчому майбутньому?

Зусиллями футбольних чиновників і меценатів в Україні зараз вдалося уникнути повного припинення будь-яких ігор чи тренувальних процесів. Зокрема, такі клуби як донецький «Шахтар» та київське «Динамо» провели серію товариських матчів за кордоном. Гроші, зібрані з цих матчів, відправили на допомогу Україні, а футболісти отримали важливу ігрову практику.

Крім того, вдалося зберегти й тренувальний процес для юних українських футболістів. До прикладу, «Динамо» (Київ) вивезло чимало своїх вихованців тренуватись до Угорщини. Із Закарпатської області вивезли близько 80 юних футболістів, що поїхали тренуватись до туринського «Ювентусу» в Італії. На додачу в Українській асоціації футболу повідомили про домовленість розмістити молодих українських футболістів у футбольних академіях Латвії, Угорщини та Італії.

Якщо говорити про майбутній Чемпіонат України, що має стартувати вже наприкінці літа, то остаточне рішення щодо нього ще не прийняте.

Логістичні проблеми полягають у відсутності авіасполучення з Україною. І справа тут навіть не у комфорті футболістів. Обставини можуть скластися так, що українські команди, які грають у єврокубках, банально не встигатимуть повернутися до України з Європи на матчі внутрішнього чемпіонату.

Враховуючи подібні ризики, генеральний директор «Шахтаря» Ігор Палкін запропонував гібридну схему: «Якщо ми зіграємо проти іспанського клубу в Лізі чемпіонів, нам знадобиться три дні, щоб подорожувати в Україну та з неї, і ми можемо пропустити гру ліги вихідного дня. Тому ми запропонували перемістити шість найкращих клубів до кінця цього календарного року до Польщі, де вони гратимуть між собою, а потім із січня [2023 року] (залежно від ходу війни) приєднатися до решти 10 клубів, які можуть грати в Західній Україні першу половину сезону».

Що стосується української збірної з футболу, то тут проблем найменше. Майже половина стартового складу збірників — українські футболісти, які грають за кордоном. Це дозволило їм уникнути проблеми, з якими стикнулися футболісти, що грають в Україні. Цей факт робить вплив війни на якість та рівень гри збірної не настільки суттєвим, хоча також відчутним.

Тобто наразі виходить, що, попри такий серйозний виклик і загрозу, як війна, футбольним чиновникам та іншим дотичним до футбольного світу людям все ж вдалося врятувати цей сектор від повного падіння та зупинення. У разі, якщо в Україні все ж вдасться провести футбольний чемпіонат, це також суттєво додасть впевненості у завтрашньому дні для українського футболу, хоч і зі значним зниженням рівня чемпіонату. 

«Футбол — це така чудова штука, над якою можна як завгодно знущатись, але вона все одно не зникне. Пристрасть людини до гри з м’ячем настільки сильна і неубієнна, що футбол житиме в будь-якому випадку», — резюмує Артем Франков.