Котобіженці з Троєщини. Як волонтери врятували 70 кішок і вивезли їх в Польщу

Майже місяць в Україні триває війна з Росією. Кількість тих, хто виїхав із країни чи перебрався до більш безпечних регіонів, сьогодні сягає більше третини населення. Чимало українців забирали з собою домашніх улюбленців — раніше ми писали про те, як допомогти тваринам під час війни. Та водночас під загрозою опинилися багато тварин у притулках та зоопарках. Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко поспілкувалася з волонтеркою, яка допомогла вивезти котів з українського притулку до польського.

З початком війни вся Україна об’єдналася задля боротьби — боротьби проти загарбників, боротьби за власне життя та безпеку інших. Українці збирають гроші, в’яжуть маскувальні сітки, забезпечують роботу польової кухні, перевозять гуманітарну допомогу та евакуюють людей з гарячих точок. Те, на що раніше витрачалися тижні, зараз вдається організувати за лічені години. Найкраще про це знають волонтери Марія Тимощук і Тарас Грицюк.

До війни Тарас був істориком і займався збереженням культурної спадщини. Сьогодні ж він — спеціаліст з логістики, допомагає з терміновими перевезеннями речей, їжі та ліків по Україні.

Одного дня він отримав запит на перевезення зі Львова до Києва 2 тонн корму для котів в Притулок Ірини Добролюбової. Поки корм їхав, запит трохи змінився: на зворотному шляху з притулку попросили забрати частину його мешканців. Після Львова на котів чекав притулок у Польщі та чимало місцевих, готових прийняти їх в люблячу родину.

Тарас не мав досвіду в транспортуванні тварин. Та все одно погодився.

У призначений день волонтери приїхали забрати котів на Троєщину. Виявилося, що  усього в притулку їх майже 500. 65 з них поїхали до кордону. Всі коти були з паспортами та вакцинами, деякі сиділи по двоє чи троє у переносках. 

«Супроводжувати котів до кордону мала волонтерка, яка взяла з собою ще 5 котів. Так їх стало 70. Коли Тарас зателефонував з проханням довезти стільки котів до Варшави, спочатку здалося, що це якийсь жарт», — згадує волонтерка Марія Тимощук. Вона зустрічала котячу делегацію вже в Польщі.

Марія пояснює: щоб доправити котів з одного притулку в інший, були потрібні додаткові документи. Проте часу на це не було. Щоб оминути бюрократичні процедури, Тарас вирішив транспортувати котів як приватних. За законом Польщі, одна людина може перевезти через кордон до 5 домашніх тварин: «Тобто нам потрібно було знайти ще 14 волонтерів, які могли б на авто перетнути кордон з 70 котами-біженцями. Це звучало як план».

Спрацювала українська солідарність: на запит Тараса у Фейсбуці відгукнулося дуже багато людей — Марія Тимощук називає їх «котячою теробороною». Знайшлися й потрібні автомобілі. Тож згодом делегація із 3 легкових авто, мінібусу, 70 котів, 14 жінок та 4 чоловіків-водіїв відправилася на кордон. Більшість з людей не були знайомі, та й атмосфера в дорозі не сприяла розмові — коти нервували і страшенно галасували.

По інший бік кордону на котів чекала Марія та її хлопець Олександр Палікот. Олександр — поляк, тому ще на початку війни Марія виїхала з ним до Варшави, а там узялася за волонтерство. Після трьох годин очікування на кордоні з’явилися перші машини з евакуйованими котами. Однак виникла проблема: після кількох машин, заповнених котами під зав’язку, прикордонники почали підозрювати, що тварини з притулку, і відмовилися пропускати бус із найбільшою партією котобіженців.

Волонтери не знали, коли пропустять останню партію тварин. Олександр вкотре намагався по телефону вмовити польського прикордонника. Однак позитиву в ситуації не з’явилося. В очікуванні активісти зігрівалися їжею, чаєм та нервовими цигарками.

«Ми чекали довго. Дуже довго. Коти привертали все більше уваги. І дівчата, які везли котів, і польський водій, який мав відвезти тварин до притулку, і Тарас на іншій стороні кордону — усі нервували. Навколо нас почали збиратися люди та ЗМІ. До нас звернулися за коментарем журналісти зі швейцарського телебачення. Ситуація вже здавалася неймовірною. Однак нам пощастило: шлях в Європу котам із мінібуса відкрив небайдужий прикордонник, який сам займається розведенням тварин. У результаті кількагодинних перемовин він пропустив останню партію тварин», — пояснює Марія Тимощук. 

Дівчата, які допомагали перевезти котів, повернулися додому. Далі котів до притулку супроводжувала інша волонтерка — теж Марія. Пʼятеро котів з тих, що вдалося привезти до Польщі, вона свого часу підібрала на вулиці та виховала.

На деяких котобіженців вже чекають нові родини. Ще частина отримає необхідну медичну допомогу. Інших котів з Притулку Ірини Добролюбової теж у майбутньому хочуть перемістити в безпечне місце. А волонтерка Марія після Польщі планує повертатися у Васильків під Києвом: «Мене вдома чекають 4 коти». За день до цього окупанти випустили 8 ракет по її місту.