Читаєте зараз
Альтернативи НАТО не буде, але США втратять лідерство: як змінюватиметься архітектура безпеки в Європі

Альтернативи НАТО не буде, але США втратять лідерство: як змінюватиметься архітектура безпеки в Європі

Svitlana Hudkova

Абсолютно жахливі воєнні конфлікти порушили питання ефективності міжнародних організацій, таких як ООН і НАТО, у забезпеченні миру та стабільності. Особливо це відчуває на собі Європейський Союз, який довгий час сподівався на захист з боку США. Але лідери ЄС уже не такі впевнені, що Вашингтон застосує ст. 5 договору НАТО про колективну оборону. Це змушує обговорювати альтернативний план із захисту європейських країн від російської загрози, включно зі створенням власної армії.

Як змінюватиметься архітектура безпеки в Європі, разом з експертами розбиралася редакторка Заборони Світлана Гудкова.


Окрема армія ЄС

Про необхідність створення об’єднаної армії Євросоюзу активно заговорили з початку 2024 року. Але сама ідея не нова, дискусії на цю тему тривають ще з 1950-х. У той час Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Люксембург і Нідерланди хотіли створити Європейське оборонне співтовариство, однак французький парламент не ратифікував угоду. 

Відтоді розмови про це виникають здебільшого під час воєнних криз. Наприклад, після закінчення холодної війни, конфлікту в колишній Югославії або ж після початку військової агресії РФ в Україні у 2014 році. Втім, до сьогодні ніякі плани про єдину армію ЄС втілені не були. Повномасштабне вторгнення — повномасштабне обговорення. Й експерти сумніваються, що ця ідея може бути реалізована найближчим часом.

Тарас Жовтенко. Фото: Тарас Жовтенко / Facebook

«Створення окремої європейської армії або ж якоїсь безпекової структури, яка могла б існувати паралельно з НАТО, є доволі віддаленою перспективою. Раніше в ЄС були подібні ініціативи, наприклад створення Західноєвропейського союзу, який мав стати прототипом європейської армії. Але країни-членкині зрозуміли, що не так просто в практичній площині реалізовувати проєкти на кшталт НАТО», — розповідає експерт з міжнародної безпеки Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко.

Читати більше новин в Telegram

ЄС не зміг створити дієву структуру, яка могла б ефективно координувати спільну армію, як це відбувається в Альянсі. Насамперед, можливо, через те, що на це потрібно чимало часу. А після того, як та чи інша загроза зникала або ж зменшувалась, ЄС знову повертався до НАТО як центральної безпекової структури в Європі. До речі, у 2016 році, коли Дональд Трамп виграв президентські вибори в США, він так само критикував НАТО та звинувачував європейські країни в недостатньому виділенні коштів для власної оборони. Тоді ж у ЄС також говорили про посилення власної безпеки та створення об’єднаної армії. Та, як бачимо, розмовами все і закінчилось. 

Сьогодні ж історія повторюється. Але навіть якщо ЄС цілком серйозно налаштований створити власну армію, блок просто не встигне це зробити зараз, допоки над Європою висить загроза у вигляді російської армії.

«Тому в найближчому майбутньому європейська безпека базуватиметься на структурах, які працюють, створених у рамках НАТО», — додає Жовтенко.

І проблема тут не лише в управлінській структурі, а й у тому, що військові спроможності Євросоюзу набагато відстають від американських.

Слабкий ВПК та армії без досвіду

З 90-х років, на відміну від США, ЄС усе менше вкладав кошти у власні оборонні спроможності, покладаючись на захист з боку Америки. Своєю чергою це призвело до поступового скорочення виробництва озброєння, його модернізації та заміни. Також усе більше країн скорочували чисельність своїх військ, переходячи на контрактну армію.

Та відтепер, щоб скоротити свою залежність від Штатів, ЄС має розв’язати три ключові питання — гроші, власне озброєння та боєздатна армія.

Гроші. Євросоюз ще з 2014 року почав збільшувати витрати на оборону, щоправда, за останнє десятиліття витрати зросли на $200 млрд. Тимчасом як РФ з 2014-го до 2022 року витратила на оборону понад $500 млрд.

У поточному році щонайменше 18 країн НАТО мають досягти показника 2% від ВВП на оборону. Загальні витрати Європи на оборону сягнуть приблизно $380 млрд — це орієнтовно стільки ж, скільки в Росії. Найбільше у власну безпеку вкладають США: у 2023-му військовий бюджет країни становив $860 млрд, або 3,5% від ВВП країни.

Розвиток ВПК. Звісно, в ЄС є достатньо виробників зброї, які продовжують створювати та виробляти новітні, високотехнологічні зразки військової техніки. Та багато років саме США були головним постачальником озброєння до країн ЄС. До того ж європейці більше зосереджувалися на виробництві важкої бронетехніки чи літаків, а от виробництво снарядів, які так активно використовує Росія, майже зупинилося. Щоби задовольнити потреби України в боєприпасах, ЄС був вимушений відмовитися від власних обмежень та закупити снаряди в третіх країн. Втім, блок впевнений, що у 2024 році зможе наростити виробництво.

Зокрема, Єврокомісія розробила й презентувала план кардинальної перебудови оборонної промисловості ЄС. Стратегія оборони передбачає:

  • заохочення країн купувати більше зброї разом і менше у США;
  • гарантування безпеки постачань;
  • фінансування виробництва зброї навіть під час спаду попиту;
  • скорочення бюрократичної тяганини для європейських оборонних проєктів, що становлять спільний інтерес.

Боєздатна армія. Нині в ЄС є 27 армій, загалом особового складу — близько 1,2 млн людей. Це майже рівноцінно кількості військовослужбовців США та РФ (орієнтовно по 1,3 млн). Взагалі Європа перейшла до контрактної армії, сильно зменшивши її кількість. Через загрозу російського вторгнення європейські країни змушені повертати військову службу. Так, Латвія відновила її 2023 року, а нещодавно це зробили Литва й Швеція. Естонія, Фінляндія та Норвегія не скасовували призов із часів холодної війни, а Данія збирається призивати жінок. 

Та питання в тому, що європейські армії здебільшого не мають досвіду в реальних бойових діях. А як у Європі будуть визначати, чия армія піде на захист союзника за умови нападу? «Застосування 5-ї статті НАТО зовсім не означає, що всі країни-члени відправлять свої війська на захист союзника. У кращому випадку воюватиме три-чотири країни, інші ж будуть допомагати грошима, технікою та іншим. І ключовим є те, чиї армії в Європі можуть воювати, якщо США не прийдуть на допомогу», — каже Жовтенко.

Трансформація НАТО

Якщо ЄС вдасться розв’язати поставлені завдання — розкрутить власний ВПК та вкладатиме туди гроші, — Союз стане потугою, рівною США, та до певної міри зможе гарантувати власну безпеку за мінімальної участі Вашингтона, вважає Жовтенко. Тоді постає питання: а чи потрібні будуть Європі Сполучені Штати як гарант безпеки? І чи не варто створити власний союз, який відповідатиме новітнім загрозам?

Загалом можливо. Але, як уже зазначали, на це потрібно чимало часу. І більш дієво буде реформувати Північноатлантичний альянс, який ще має шанси трансформуватися.

Павло Лакійчук. Фото: Павло Лакійчук / Facebook

«У НАТО існує як політична, так і військова структура. Остання дуже добре відпрацьована, вона дієва. І цей досвід втрачати не хочеться. Тож якщо реформувати політичну структуру, зберігши військову, будуть шанси на успіх», — переконаний керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.

З головних проблем, які потребують вирішення, — внутрішні пріоритети та підходи до реалізації тієї ж 5-ї статті Вашингтонського договору й необхідність досягати консенсусу для ухвалення рішень.

Те, що за договором НАТО може реагувати тільки після нападу на якогось із членів Альянсу, вже не актуально. Мають бути чіткі інструкції: як реагувати на гібридні провокації та які інструменти використовувати для запобігання конфлікту. 

«Уявімо, що Росія заходить у прикордонне містечко якоїсь з країн-членів НАТО. За два дні робить там випалену землю — і виходить. Сумніваюсь, що через увесь бюрократизм Альянс встигне відреагувати упродовж цих двох днів. А європейські країни максимально не готові відбити таку атаку самостійно. Тобто російські війська напали й відступили. Виходить, що НАТО має завдавати ударів по Росії. А на якій підставі, якщо напад уже завершився? Тоді це буде порушенням договору і НАТО стає агресором. Та навіть якщо такий запит буде, то члени Альянсу ще мають між собою домовитися про військову відповідь. А чи проголосує за удар у відповідь, наприклад, Угорщина?» — роздумує Жовтенко.

Тут ми підходимо до другої проблеми — у необхідності схвалення того чи іншого рішення усіма голосами держав-членкинь НАТО. «Мені здається, що цей метод працював спочатку, коли не було такої кількості держав у Союзі. Одна річ — досягти консенсусу між 12 державами, а інша — між 32 державами. І те, як приєднувалась до Північноатлантичного альянсу Швеція, є промовистим показником зашкарублості консенсусних рішень», — вважає Лакійчук.

І разом зі змінами в політичній структурі НАТО та нарощенням власного безпекового й оборонного ресурсу Європа може стати ключовим гравцем усередині Альянсу, не озираючись на потугу США.

Ситуативні союзи

Зважаючи на кількість держав-членкинь НАТО, не виключена ще одна реформа, коли окремі країни формуватимуть союзи за більш конкретними інтересами, зокрема для протистояння російській навалі. Така собі коаліція захисту Європи, каже Павло Лакійчук.

Загалом і зараз, поза НАТО, країни-членкині можуть створювати ситуативні військові блоки. «Пригадайте військову операцію багатонаціональних коаліційних сил на чолі зі США — “Буря в пустелі” в Іраку. Вона ж не відбувалась під егідою НАТО. Це був ситуативний союз держав, більша частина яких була членами Альянсу, але діяли вони незалежно від нього. Це дозволяло діяти більш гнучко, попри позицію держав-союзниць, які виступали проти таких операцій», — пояснює військовий експерт.

Тож колаборація окремих країн НАТО для виконання конкретних завдань цілком можлива. І союзи можуть влаштовуватися не лише з країнами Альянсу, а й із позаблоковими. Зокрема, з Україною. Серед учасників такої коаліції часто називають країни Балтії та Польщу, для яких загроза російського вторгнення є найбільшою. Та хто може стати лідером — поки що неясно.

«Зараз розмови точаться про союз на чолі з Францією. Пів року тому йшлося про союз на чолі з Німеччиною. А ще рік тому ми майже впевнено говорили про союз з Британією. Ми шукаємо, ми хочемо знайти таку коаліцію. Заглядати наперед — невдячна справа, але я думаю, що 2024 року буде чимало подій у Європі. І невідомо, як розвиватиметься військова ситуація в Україні. Тож можливо все», — вважає Лакійчук.

Читати більше новин в Telegram

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій