Несправджені очікування та приголомшливий успіх ЗСУ в Чорному морі: яким був воєнний 2023 рік для України

Другий рік великої війни для українців розпочався з очікування анонсованого контрнаступу ЗСУ. Поки наше військово-політичне керівництво домовлялося про необхідне озброєння та фінансування, аналітики звідусіль ділилися прогнозами про ймовірні напрямки, тактику й про те, з якою швидкістю наші військові дійдуть до Криму. Однак реальність виявилася трохи інакшою. Серед причин, чому українським військовим не вдалося досягти запланованих цілей, експерти виділяють недооцінку ворога та відсутність достатніх сил і засобів для прориву оборони росіян.

Та назвати контрнаступ ЗСУ провальним не можна. Адже українські військові просувалися на Запорізькому напрямку й створили плацдарм на лівому березі Херсонщини. Ще одного величезного успіху, про який не так багато говорять, сили оборони досягли в Чорному морі. За цей рік Військово-морські сили фактично вигнали Чорноморський флот РФ з Криму та припинили домінування ворога в морі.

Яким же був воєнний 2023 рік, підсумовували журналісти Заборони Олександр Гуменюк та Світлана Гудкова.

Луганщина та Харківщина: статичність лінії фронту й патові ситуації

Лінію фронту, що проходить у північно-східній частині України через Луганську та Харківську область, можна назвати найбільш статичною. Росіянам вдалося частково просунутись лише на Куп’янському напрямку та в районі Кремінної. При цьому статичність лінії фронту зовсім не означає пасивність цієї ділянки. Активні бойові дії тут не припинялися ні на день. Протягом усього року росіяни неодноразово концентрували на цьому напрямку серйозні штурмові угруповання, які намагалися прорватись на півночі до Куп’янська та південніше — у бік Лимана. 

«Фронт там статичний, але не пасивний. Росіяни весь час намагаються щось протиснути, продавити. Завдають тих самих систематичних ударів по тому ж Куп’янську та по мостах через річку Оскіл і переправах», — розповідає Забороні український військовий історик, доктор історичних наук, професор, колишній завідувач кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Андрій Харук. 

«Наразі найгарячішими точками зіткнення на цій ділянці залишаються Куп’янський та Лиманський напрямки. У районі Куп’янська росіяни вже декілька тижнів концентрують свої зусилля на штурмі Синьківки, що розташована на південь від Куп’янська. Ось як характеризує ситуацію, яка склалась навколо міста, телеграм-канал «Демонський Бахмут», що належить одному з військовослужбовців: «Купʼянський та Лиманський напрямки — дуже важко в Синьківці. Вона стримує значну кількість сил та засобів ворога. На інших ділянках ворог також масовано штурмує. Вкотре не можу не відзначити 14-ту бригаду ЗСУ».

Куп’янськ є ключовим вузловим центром, окупація якого має важливе значення для російських військ, адже значно полегшить їхню логістику. 

«Наразі росіяни не мають можливості прорвати нашу оборону на цій ділянці — українські воїни тримаються. І таким чином ситуація там складається так само патово», — додає Андрій Харук.

Донеччина: Бахмут, Авдіївський напрямок

Лінія фронту, що проходить через Донецьку область, була однією з найбільш активних. Початок 2023 року збігався з початком активних штурмових дій росіян силами ПВК «Вагнер» у районі Бахмута. Росіянам вдалось окупувати Соледар — на північ від Бахмута, район Кліщіївки — на південь, а згодом і безпосередньо саме місто. На початку літа 2023 року, в рамках контрнаступу, ЗСУ звільнили частину територій навколо міста, однак сам Бахмут досі залишається окупованим. 

«Ось таке перетягування каната, коли всі учасники стоять майже на місці. Щось схоже на Верден, рубка тривала впродовж багатьох місяців. Масштаб, звичайно, трошки менший, ніж у Першій світовій війні, але така паралель напрошується. Затяжна, тривала, виснажлива кампанія, яка не дала чіткого результату жодній зі сторін», — зауважує Харук. 

Ще однією гарячою ділянкою на Донецькому фронті віднедавна став Авдіївський напрямок, де росіяни протягом листопада й грудня штурмами намагаються окупувати та оточити Авдіївку. Тактика багато в чому схожа з тією, що використовували «вагнерівці» в Бахмуті, — хвилі «м’ясних» штурмів піхоти з невеликою кількістю бронетехніки. Як і у випадку з Бахмутом, попри значні втрати ворог продовжує дотримуватися своєї тактики та хоч і малим, але просуванням рухається вперед.

Втім, військовий експерт Андрій Харук зазначає, що наразі він не бачить жодних підстав говорити про можливий прорив росіянами української лінії оборони: «В Авдіївці ми бачимо відтискання наших воїнів з позицій з відступом на десятки-сотні метрів, але при цьому цілісність лінії фронту зберігається. Якщо судити зараз, поки що в найближчій перспективі не видно, щоб росіяни мали якісь ресурси для прориву оборони».

Запорізький напрямок: головний удар ЗСУ

Ділянка фронту в Запорізькій області стала однією з ключових. Сьогодні вже відомо, що саме тут ЗСУ планували завдати головного удару по обороні противника в рамках літнього контрнаступу. Основними напрямками було обрано рух від Оріхова в бік Токмака та від Великих Новосілок у бік Маріуполя. На обох напрямках ЗСУ вдалося просунутись у глибину противника лише на 10 кілометрів, що, очевидно, значно менше від запланованих цілей на контрнаступ.

«Спрацювали чинники, які пов’язані з можливою недооцінкою підготовки противника до оборони. Можна, звичайно, згадати і союзників з нестачею снарядів, коли з мільйона обіцяних дали ледве 300 тисяч. Можна згадати і дуже повільний процес передачі Україні сучасних винищувачів, — перераховує Андрій Харук та зазначає, що не варто забувати і про здібності самих росіян. — Вони вчаться. На жаль, росіяни виявилися здібними учнями й активно використовують нові засоби. Ті ж керовані авіабомби, які є серйозною проблемою, та FPV-дрони».

Беручи до уваги висловлювання українських та західних чиновників, а також аналізи різних OSINT-спільнот, можна дійти висновку, що головними чинниками, які ускладнили розвиток українського контрнаступу на цій ділянці, стали:

• відсутність підтримки з повітря наступу наземних військ;
• недостатня кількість сил та засобів, що були необхідні для прориву такої щільної оборони противника;
• критична кількість мінних загороджень, що встигли зробити окупаційні війська в процесі підготовки до українського контрнаступу. 

Андрій Харук зазначає, що наразі називати український контрнаступ на цій ділянці невдачею зарано — усе покаже час: «Оцінювати, невдача це чи ні, можна буде з огляду на те, чи зможемо ми, наше керівництво зробити відповідні висновки. На невдачах вчаться. Ми бачимо, що не все пішло так, як планували, і не вдалося досягти поставлених завдань. Це нагода врахувати урок, продовжити вивчати способи подолання ворожої оборони — і досягати позитивних результатів уже в наступних кампаніях».

Херсонський напрямок: Каховська ГЕС та плацдарм біля Кринків

6 червня, напередодні українського контрнаступу, російські війська підірвали Каховську ГЕС, аби запобігти форсуванню Дніпра українськими військами з правого на лівий берег. Підрив ГЕС заморозив воєнні дії на лівобережжі Дніпра на місяці, адже розлив Дніпра унеможливив будь-які операції з форсування. Однак тільки-но ґрунт підсохнув, ЗСУ одразу ж активізувались та навіть змогли створити невеличкий плацдарм навколо населеного пункту Кринки, що на лівому березі Дніпра.

Цей напрямок привабливий з тої точки зору, що відстань між позиціями ЗСУ та адміністративною межею з окупованим Кримом становить близько 100 кілометрів. Однак є й інший бік медалі. Неможливо здійснити марш військ через ешелоновану оборону противника на сотню кілометрів без використання важкої бронетехніки. А з цим у ЗСУ можуть бути проблеми: налагоджувати понтонні переправи та перекидати танки чи бронетранспортери через Дніпро в умовах постійних авіаударів — складне завдання.

«Для мене операція нашої морської піхоти на лівобережжі Херсонщини стала цілковитою несподіванкою, — каже Андрій Харук. — Водночас ми бачимо, що наша морська піхота вже кілька тижнів веде там бої, завдає росіянам серйозних втрат. І при цьому діє фактично дуже невеликими силами порівняно з тими, які для утримання лінії фронту мусять виділяти росіяни. Чи вдасться витягнути з цієї ситуації щось більше — знову-таки, на мою суб’єктивну думку, навряд, бо тут стоїть ключове питання логістики та переправи через Дніпро». 

Контрнаступ у Чорному морі

Допоки українці очікували блискавичного контрнаступу на кшталт Харківської чи Херсонської спецоперації, а чиновники з Офісу президента обіцяли шашлики в деокупованому Криму, сили оборони провели титанічну роботу зі звільнення Чорного моря від домінування ворожого флоту.

Успіх Військово-морських сил ЗСУ простежується ще з 2022 року, розповідає в коментарі Забороні керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI», військовий експерт Павло Лакійчук. Наші війська позбавили противника шансів провести морські десантні операції на півдні та унеможливили їхній наступ на захід, уздовж узбережжя Чорного моря. І далі вже почалася операція. 

«Першим сигналом для цього була демонстрація з боку українців здатності вести оборону на морі. Ми показали, що в нас реально є протикорабельні ракети “Нептун”, які ефективно уражали цілі. Це і стало початком кінця домінування росіян у морі. А коли ще партнери передали нам ракети Harpoon, то тут питання про блокаду моря просто відпало», — пояснює експерт.

А далі вже пішла планомірна робота українських сил оборони з витіснення російських кораблів з Чорного моря. В основу стратегії лягли плани України про створення так званого москітного флоту. Це — сукупність швидкохідних і маневрових невеликих бойових кораблів, які можуть протистояти великим корабельним угрупованням. Але з початком широкомасштабної війни в нас не було часу та можливостей для його розбудови. Тому українські сили пішли ще далі й побудували такий собі москітний флот з безекіпажних суден. Це стало новинкою в морській тактиці й стратегії, яку тепер вивчають і наслідують інші держави. Зараз навіть уже роздумують, як можна захиститися від такого виду озброєння. Українці першими розробили тактику застосування комбінованих операцій за допомогою морських і повітряних дронів, а також інших видів засобів ураження та сил на морі.

«Значною мірою саме завдяки цьому ми витіснили ворога не тільки з північно-західної, а й з південно-західної частини Чорного моря. Пригадайте, коли ми пробили зерновий коридор, росіяни погрожували топити всі судна, які прямуватимуть до наших портів. Вони розгортали свої патрульні кораблі, але до них у гості навідувались морські дрони-камікадзе й давали жару. Через це росіяни були вимушені відмовитися від своїх погроз», — розповідає військовий експерт.

Зрештою низка комбінованих ударів по військово-морських базах у Криму змусила окупантів перебазувати до портів Новоросійська й Феодосії як фрегати, так і ударні підводні човни, великі десантні кораблі та інші плавзасоби. Але і там вони не перебувають в абсолютній безпеці, що вже успішно продемонстрували наші Військово-морські сили. Однак діватися російському флоту більше нікуди.

«Тому точно можу сказати, що у 2023 році наші сили оборони на морі здобули велику перемогу, фактично звільнивши половину Чорного моря. Тож, коли кажуть, що цього року в нас були незначні успіхи, — це брехня», — підсумовує експерт.