За часи незалежності через рабство пройшли сотні тисяч українців. Заборона розповідає, чому так відбувається

Український поет Тарас Шевченко помер у 1861 році. Тоді ж російський імператор Олександр II юридично скасував кріпацтво — один із видів рабовласництва, коли селяни фактично були майном поміщика. Втім, українці й дотепер можуть опинитися в рабстві. За оцінками міжнародних експертів, понад 260 тисяч українців стали жертвами торгівлі людьми за роки незалежності. Журналіст Заборони Самуїл Проскуряков розповідає, як не потрапити в рабство й наскільки сучасність відрізняється від часів Тараса Шевченка.

Вірі запропонували підробити на пилорамі за її рідним селом. Там уже працював її чоловік, тому вона погодилася. Зарплата — п’ять тисяч гривень, виплачують щомісяця, один день на тиждень вихідний із можливістю поїхати додому чи до родичів, обов’язки — варити їсти, прибирати на кухні, мити посуд.

Коли Віру привезли на пилораму, перше, що її насторожило — величезний паркан. Друге — засмучений чоловік. Він не зрадів дружині: «Не треба було тобі сюди їхати». Потім, коли опинилася по той бік паркану, Віра зрозуміла, що мав на увазі чоловік: покинути територію не дозволяли охоронці, телефони відібрали, жодних вихідних, як і виплат, працювали із шостої ранку до дванадцятої ночі, інколи й до другої. Разом із ними працювали ще чотири чоловіка та три жінки.

У якийсь момент чоловікові Віри увірвався терпець: він пішов до власника пилорами. Сказав, що повертається з дружиною додому. Тоді власник відвів чоловіка за сарай і побив. Дружині, яка спробувала зупинити нападника, теж дісталося. Подружжя вирішило тікати та звернутися до поліції.

Аби довести, що вони дійсно працювали на пилорамі, Віра вирішила залишитися, а чоловік переліз через паркан і покликав допомогу. Наступного дня він прийшов із дільничним. Правоохоронець поговорив із власниками пилорами і їхніми жертвами, пішов і не повернувся. Віра зрозуміла, що їм ніхто не допоможе, та поговорила з іншими бранцями. Вирішили тікати на Різдво, коли охоронці будуть «розслаблені». За допомогою драбини перелізли через паркан. 

Віра та її чоловік стали жертвами торгівлі людьми з метою трудової експлуатації.

Сорок мільйонів рабів

Історія Віри типова: такі випадки часто фіксують у Міжнародній організації з міграції (МОМ). Вона працює при ООН та має представництва в різних країнах, і в Україні також. Тут організація допомагає жертвам торгівлі людьми, співпрацює з правоохоронцями і веде статистику.

Торгівля людьми — транснаціональний і добре організований бізнес. Його річний дохід становить щонайменше 150 мільярдів доларів, поступаючись лише ринкам наркотиків і зброї. Якби йшлося про економіку держави, то вона б належала до шістдесяти найрозвиненіших у світі, випереджаючи Україну. І попри намагання урядів і міжнародних організацій, цей тіньовий бізнес процвітає.

Торгівля людьми — форма сучасного рабства. Проявів у неї багато: примусові шлюби в Киргизстані, сексуальна експлуатація, примусове жебрацтво, праця на межі сил без винагороди. Спільною рисою для всіх цих випадків є те, що людина не може добровільно піти.

Прямо зараз у світі живе до сорока мільйонів рабів. Для порівняння: за 400 років трансатлантичної работоргівлі до Америки вивезли понад 12 мільйонів африканців. Сьогодні людей дурять, забирають документи, викрадають, знущаються, «перевиховують» у трудових таборах, купують і продають.

Настала черга чоловіків

За інформацією МОМ, понад 260 тисяч українців стали жертвами торгівлі людьми після здобуття Україною незалежності в 1991 році — і це лише ті, хто повідомив офіційним державним органам, звернувся за психологічною підтримкою до правозахисних організацій, зокрема й анонімно, або кого правоохоронці ідентифікували як жертв торгівлі людьми.

З характером торгівлі змінився й гендерний баланс: якщо раніше жертвами ставали переважно жінки, то тепер — чоловіки. 24% проти 76% за даними МОМ за 2020 рік. Причина змін — погіршення економічної ситуації, зокрема, війна на Донбасі, безробіття, брак соціальних гарантій, через що чоловіки беруться за будь-яку роботу, навіть ризиковану. До цих проблем додалася пандемія коронавірусу, через яку мільйони людей втратили роботу. Закриті кордони додали вразливості: люди охоче йдуть на ризик, тому «повну картину наслідків ми зможемо побачити через кілька років», розповіла Забороні Ірина Мидловець.

Найбільше українців потрапляють у рабство в Росії

Найбільше випадків трудового рабства МОМ зафіксувала у Росії — 54% від усіх звернень українців за 2020 рік. Втім, і ця тенденція в останні роки змінюється: частка Росії поступово зменшується, а натомість зростають показники Польщі — 32%. Це пов’язано з тим, що напрямок трудової міграції після 2014 року змінився й українці більше їздять на заробітки до Польщі, а не Росії, як це було раніше. Втім, потрапити в трудове рабство можна і в Україні — вона на третьому місці, 6%.

«Працює це так: ви приїжджаєте до іншої країни, вас обіцяли зустріти в аеропорту чи на вокзалі, — каже Ірина Мидловець. — Чекаєте годину, дві, а роботодавець не приходить. Розумієте, що вас обманули. Аж раптом до вас підходить жінка, або ж компанія людей. Починають розповідати, що вже давно працюють на одну фірму, пропонують роботу і вам. У такій ситуації люди вразливі, бо повертатися додому якось незручно: останні гроші витрачені на квитки, родина на щось розраховує. Тому люди погоджуються. Коли їх привозять на місце, у них просять документи для реєстрації — обіцяють повернути на наступний ранок. Усе, людина в рабстві».

Це може статися з кожним

Те, що в тенета сучасних работоргівців потрапляють переважно малоосвічені люди — міф. 20% постраждалих, підкреслила Ірина Мидловець, мають вищу освіту, 77% — професійно-технічну. Переважна більшість жертв торговців людьми — містяни. Якщо говорити про вік, то 52% — це молодь до 35 років.

За актуальною на 2020 рік інформацією від МОМ, найбільше українців-жертв трудового рабства працювали на будівництвах — 55%. Вербувальники — серед них зустрічаються й колишні «раби», які за свою свободу й безпеку для родини повинні привести замість себе когось іншого — продають своїх жертв господарям великих і дрібних виробництв, це 28%. Приватні реабілітаційні й «духовні» центри, які під виглядом безоплатної допомоги створюють сезонні робочі бригади для сільськогосподарського сектору — 11%. Усе інше — примусове жебрацтво й наркокур’єрство.

Злочинці встановлюють високі паркани, наймають охоронців, а жертв максимально ізолюють від світу, тримають у підвалах. Адже якщо дізнаються про їхнє існування, то «рабовласники» матимуть проблеми.

Чи можна сучасних рабів програти в карти або ж обміняти на мисливських собак, як за кріпацтва? Можна. Зокрема, українця, який 17 років перебував у рабстві в Азербайджані, неодноразово перепродавали. Андрія, який поїхав на заробітки до Польщі й там потрапив у трудове рабство, перепродали на іншу фабрику.

Якщо хочете поїхати за кордон на заробітки, ось кілька важливих порад: