Восени в Бабиному Яру з’явиться перша частина Меморіального комплексу. Як цей проєкт став скандальним — та чого від нього чекати

У різні часи у Бабиному Яру загинули євреї, роми, пацієнти психіатричної лікарні, військовополонені, українські націоналісти, місцеві мешканці. Євреїв під час Другої світової війни тут загинуло найбільше — за різними оцінками, до 150 тисяч. Від початку незалежності України в Києві намагаються облаштувати цю місцевість: спочатку ставили пам’ятники, а зараз змагаються за те, хто будуватиме меморіальний центр на території в десятки гектарів. Журналістка Заборони Поліна Вернигор вивчила, як розвивалася ситуація, та пояснює, що відбувається зараз та чого очікувати завтра. 

Бабин Яр — історична місцевість у південно-західній частині Києва, між Лук’янівкою та Сирцем. Це одне з найважливіших місць для євреїв усього світу, адже починаючи від осені 1941 року, коли Київ зайняли німецькі окупанти, там було розстріляно понад 150 тисяч людей. Більшість із них були євреями. Разом із ними розстрілювали пацієнтів Павлівської психіатричної лікарні, ромів, військовополонених, українських націоналістів та інших — тих, кого нацисти вважали «неповноцінними».

У 1942 році світ визнав Голокост, але навіть коли війна закінчилася, Радянський Союз уникав розмов про трагедію. Керівництво не хотіло виокремлювати розстріл євреїв, наголошуючи на тому, що у війні постраждав «радянський народ». Окрім цього, попри відсутність антисемітизму у державній політиці, він все одно був у СРСР — тому про жертву євреїв намагалися не говорити.

У післявоєнний час Київ активно розбудовувався. Основним рушієм будівництва була цегла, глину для якої брали переважно на Сирецьких покладах поблизу Бабиного Яру. Оскільки глина була на великій глибині, її добували гідромоніторами — це гармати, через які вода подається під надвисоким тиском, розмиваючи землю без допоміжних засобів. Утвореною від цього пульпою мали замивати відроги Бабиного Яру. 

Вранці 13 березня 1961 року поверхневі води, що скупчилися на верхній терасі замитої ділянки третього відрога, прорвалися через дамбу цієї ділянки. 600 тисяч кубометрів розрідженого ґрунту хлинули на ближні житлові квартали, стадіон «Спартак», трамвайне депо та інші підприємства. Загинули приблизно 150 людей — точна кількість досі невідома. Місцеві перемовлялися: то загиблі в Бабиному Яру мстять радянській владі. 

Влада ж, за традицією, намагалася замовчати трагедію. Згодом Бабин Яр укріпили бетонною дамбою, засипали затверділою пульпою з місця катастрофи та насадили там парк. На прилеглій території звели кілька житлових масивів, а там,  де раніше були кладовища — Київський телецентр та спорткомплекс «Авангард». Перший пам’ятник постраждалим у Бабиному Яру встановили лише у 1976-му. Масивний монумент називався «Радянським громадянам і військовополоненим солдатам та офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Яру». Про розстріляних євреїв знову ані слова.

У 1991 році, коли Україна здобула незалежність, у Бабиному Яру встановили Менору — пам’ятник у формі юдейського семисвічника, присвячений євреям, що загинули під час німецької окупації. Тоді ж уперше з дня Куренівської трагедії в Києві провели офіційну панахиду за жертвами катастрофи.

Зрушило з мертвої точки

У 2003 році вісімнадцять істориків та правозахисників створили  Громадський комітет «Бабин Яр». Серед учасників спільноти були відомі українські дисиденти: Іван Дзюба, Семен Глузман, філософ Мирослав Попович. Комітет прагнув створити історико-меморіальний заповідник та відкрити Державний музей Бабиного Яру. В тому ж році бізнесмен, а нині — народний депутат Вадим Рабінович заснував Фонд пам’яті «Бабин Яр», який збирався облаштовувати виділену ділянку.  

Однак чіткого проєкту не було, і все закінчилося на етапі урочистого закладання першого каменю синагоги, яку Рабінович збирався там будувати. Вже у 2007 році Кабінет міністрів створив Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», який підпорядковувався Міністерству культури. Так держава вирішила взяти ініціативу у свої руки на противагу всім приватним проєктам. 

Та до будування музею чи меморіального комплексу так і не дійшло. Лише наприкінці вересня 2016 року в Києві підписали Декларацію про наміри створення Меморіального центру пам’яті жертв Голокосту «Бабин Яр» (BYHMC). Центру виділили землю, раніше закріплену за фондом Рабіновича. За декілька місяців в парку провели роботи — проклали нові доріжки, встановили ліхтарі та лавки, а також постійну виставку з портретами українських націоналістів, яких розстріляли в Бабиному Яру. 

Інвесторами BYHMC стали три російські бізнесмени — Павло Фукс, Герман Хан, Михайло Фрідман — та український олігарх Віктор Пінчук. Разом вони вклали в проєкт 100 мільйонів доларів. Фрідман, Хан та Фукс родом з України. Їхні родичі загинули в Бабиному Яру, тому бізнесмени вважають себе українськими євреями. Цим вони й пояснили свою участь у проєкті. До ініціативної групи BYHMC увійшли також відомі українські та світові діячі: мер Києва Віталій Кличко, американський сенатор від штату Коннектикут Джо Ліберман, співак Святослав Вакарчук.

Критика російських грошей

Новина про російські гроші в українському меморіальному комплексі викликала багато критики — мовляв, у проєкті втілюватимуть наративи, вигідні Кремлю.

«Ми неодноразово пропонували компроміс: набрати команду 50 на 50 та організувати фінансування проєкту так, щоби половину грошей давали олігархи, а половину — держава Україна, — каже Забороні єврейський громадський діяч та критик нинішньої концепції Бабиного Яру Йосиф Зісельс. — Тоді Україна мала б право накласти вето на будь-які рішення команди, які можуть загрожувати нацбезпеці». 

Критикували не тільки російські гроші. На мапах Києва різних років видно, що територія Меморіального центру перетинається одразу з чотирма кладовищами: Лук’янівським єврейським, Кирилівським православним, Мусульманським та Караїмським. Це підтверджують і міжнародні експертизи, а наприкінці 2020 року на території знайшли фрагменти людських кісток. Будувати на кладовищах забороняє закон — але у BYHMC стверджують, що жодних поховань на цьому місці немає. 

Заступник генерального директора благодійного фонду «Меморіальний центр Бабин Яр» Руслан Кавацюк розповів Забороні, що опонентам неодноразово пропонували співпрацю.

«Ми зустрічалися з багатьма людьми, які хочуть створювати Бабин Яр. Ми долучаємо їх до проєкту і готові спілкуватися з усіма, хто так само хоче будувати меморіал. На це не може бути монополії. Ще задовго до нашого проєкту було багато скандалів, але чомусь опоненти самі досі нічого не збудували», — говорить Кавацюк.

У 2017 році виконавчою директоркою BYHMC стала колишня єврейська дипломатка Яна Барінова, а наглядову раду проєкту очолив радянський дисидент та єврейський політик Натан Щаранський. Команда Барінової  розробила концепцію меморіального центру з простором, що поєднував мистецьку, освітню та наукову складову. Мали реалізовувати й мультимедійні елементи — це б відрізняло простір від традиційних музеїв Голокосту у світі. У 2018 році архітектурний конкурс меморіалу виграли архітектурне бюро Querkraft Architekten та ландшафтний архітектор Kieran Fraser Landscape Design — обидва з Австрії.

Паралельно створений ще у 2003 році Громадський комітет «Бабин Яр» разом з Українським інститутом національної пам’яті вирішили нарешті розробити свій меморіальний проєкт. У лютому 2019 року його представили громадськості, однак не розглядали навіть на рівні міста. Автори концепції пропонують створити єдиний архітектурний комплекс, який об’єднуватиме меморіальний парк «Бабин Яр – Дорогожицький некрополь», Український музей Голокосту, Меморіальний музей Бабиного Яру та пам’ятні місця, пов’язані з історією Бабиного Яру, що залишаться поза межами меморіального парку. Однак основна мета проєкту — щоб українці самі розповідали свою історію без інтерпретацій з боку Росії. Умовно його називають «українським».

Хржановський та конфлікт

Навесні 2019 року російський олігарх Михайло Фрідман запросив на засідання Наглядової ради російського режисера Іллю Хржановського, відомого за стрічкою «Дау». Зазвичай на засідання нікого не запрошували, однак Фрідман хотів, аби Хржановський оцінив концепцію та прокоментував її.

Згодом команду Яни Барінової почали «аудитувати». У червні до офісу Меморіального центру прийшли «ревізорки» з близького кола Хржановського: виконавча продюсерка проєкту «Дау» Світлана Драгаєва, друга режисерка проєкту «Дау» Інна Шорр та асистентка Іллі Хржановського Катерина Лачіна. 

Члени команди Барінової вважають, що метою цього «аудиту» був збір інформації, за допомогою якої можна було б обґрунтувати, що вони погано працюють. «Ревізорки» перевірили документацію та заявили, що «на команду чекає оптимізація».

У липні Хржановський уже представив інвесторам своє бачення меморіального центру. Хржановському запропонували посаду художнього керівника — він погодився. У благодійному фонді, що опікується створенням меморіального центру, призначення пояснили тим, що «така людина могла б запропонувати нове, унікальне бачення художньої складової проєкту».

Історик Антон Дробович, який тоді працював у Центрі, розповідав Забороні, що Хржановський з’явився в проєкті, оскільки їхня перша концепція не задовольняла російських інвесторів. Команда Яни Барінової прагнула експериментувати з підходами, а інвестори хотіли чогось скандального — і Хржановський їм це запропонував.

Співробітники Меморіального центру розповідали в інтерв’ю BBC, що Хржановський називав їхні ідеї негідними та хотів всіх звільнити. У грудні Хржановський офіційно обійняв посаду художнього керівника. Тоді ж стару команду почали звільняти.

Концепція

Першу концепцію проєкту Хржановського у квітні 2020 року опублікувала «Історична правда». Там були досить суперечливі ідеї: наприклад, відвідувачам пропонували приміряти на себе ролі жертв, колабораціоністів та катів. Попри те, що у BYHMC цю концепцію назвали чернеткою, вона здійняла хвилю суспільного осуду. Фахівець із проєктування музеїв Дітер Боґнер та історик Карел Беркхоф написали листи членам наглядової ради, де висловили обурення ідеями російського режисера, назвавши його концепт «Голокост-Діснейлендом». На їхні листи ніхто не відповів, тому вони пішли з проєкту.

Ідеї Хржановського багато критикувалися — як-от пропозиція перейменувати станцію метро «Дорогожичі» на «Бабин Яр». Після того, як в прокат вийшов фільм «Дау» з відвертими сценами насилля та за участі російського неонациста Тесака, від Наглядової ради BYHMC вимагали звільнити Хржановського. Дитячий омбудсмен Микола Кулеба ініціював розслідування нібито експлуатації немовлят на зйомках «Дау». Але це ні до чого не призвело. У червні 2020 року команда Хржановського представила остаточну концепцію меморіального комплексу. 

Погляд у минуле. На території меморіального центру буде сім монокулярів, які відтворюватимуть позиції фотографів, які знімали Бабин Яр у різні періоди. Відвідувачі зможуть дивитися на фото і порівнювати їх із сьогоденням.

Модель Бабиного Яру. Тут розроблять, власне, саму 3D-модель, де зберуть всі архівні матеріали — топографічні карти та фотографії. У такий спосіб планують відтворити деталі про кожен клаптик землі у різні часи.

Контекст. Серія документальних роликів, зібраних з архівних відео, де закарбовані деталі трагедій: підготовка Києва до оборони, вхід фашистів у місто, окупація, табір військовополонених на лівому березі, остання публічна страта тощо. Курує цей проєкт український режисер Сергій Лозниця. Там не буде гнітючого музичного супроводу або голосу за кадром. Автори проєкту хочуть відтворити атмосферу подій та змусити глядача її відчути. Ролики вже готові — їх навіть поєднали в документальній стрічці. Фільм представлять на цьогорічному Каннському кінофестивалі. 

Розмова. Документальний проєкт для експозиції про спільне минуле і майбутнє України. В його межах планують поговорити з 50 тисячами українців про їхнє бачення сьогодення та минулого. Кожну розмову запишуть на відео — переглянути їх можна буде на сайті з подальшою можливістю вибору фрагментів за темами. Відвідувачі зможуть знайти тих, хто у той чи інший спосіб переживав певні події.

Інтерактивний щоденник. Аудіоекскурсія з візуальним супроводом, яка переносить глядача в різні епохи перипетій у Бабиному Яру та від першої особи розповідає історії людей, які пережили ці події.

Бібліотека. Збірка абсолютно всіх наявних у світових архівах документів, статей, листів, фотографій, щоденників, книжок тощо про події, що охоплюють тематику меморіального центру. Цей проєкт допоможе поглиблено познайомити відвідувача з історією місця.

Голоси. Архівація розмов зі свідками подій — з тими, хто пережив Другу світову війну та Голокост. Всі історії будуть представлені в архіві меморіального центру у вільному доступі.

Це лише частина того, що планують реалізувати. Поки що про проєкти, за які критикували Хржановського, не йдеться. Під час презентації виконавчий директор BYHMC Макс Яковер розповів, що усіх опонентів проєкту запрошували до співпраці, однак ніхто не долучився. Йосиф Зісельс каже, що його ніхто не запрошував, а якби й запросили — він би не погодився. Зісельс стверджує, що в новій концепції «російського» проєкту є вкрадені елементи — наприклад, збільшення території заповіднику та створення там парку, створення декількох музеїв. 

Конфлікт через кладовище

29 липня 2020 року президент України Володимир Зеленський офіційно підтримав будівництво меморіалу в Києві за приватним проєктом. Приблизно тоді ж стало відомо, що керівник Офісу президента Андрій Єрмак очолить робочу групу з координації будівництва меморіалу. Наприкінці вересня президент, міністр культури Олександр Ткаченко та член наглядової ради Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», президент Всесвітнього єврейського конгресу Рональд Лаудер підписали Меморандум про взаєморозуміння та співпрацю. Це ще один публічний та офіційний вияв підтримки проєкту чинною владою. 

31 серпня 2020 року на ділянці, що прилягає до Меморіального заповідника «Бабин Яр», розпочалося будівництво. А взимку на території заповідника почалися розкопки. Потім у Меморіальному центрі заявляли, що будуватимуть синагогу на цьому місці. Наприкінці січня 2021 року керівник BYHMC Макс Яковер показав проєкт майбутньої синагоги. Вона спроєктована як розкрита книга. Побудувати її планували поблизу памʼятника «Менора». Через те, що раніше під час розкопок тут знайшли людські рештки, на Мінкульт, який дозволив будівництво, подали до суду. Позивачем виступив Міжнародний меморіальний благодійний фонд «Бабин Яр». Це фонд, який створили ВААД України (Асоціація єврейських організацій та громад України) та Всеукраїнська єврейська рада. Рішення поки немає. 

«Там немає ніяких поховань, різні державні інституції проводили розкопки. На відкриття синагоги прийшли представники різних конфесій, тому ні про яке міжконфесійну ворожнечу не йдеться. Нас рабини контролюють так, як нас не контролює держава. Якби там дійсно було кладовище, нам би точно не дали там будувати», — пояснив Забороні Руслан Кавацюк.

Що далі?

Попри всі перипетії, 14 травня, у День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни, в Бабиному Яру таки відкрили спроєктовану раніше синагогу «Місце для роздумів». А в червні прем’єр-міністр Денис Шмигаль доручив Фонду державного майна України віддати в оренду «російському» проєкту будинок колишньої контори Лук‘янівського єврейського кладовища. 

15 червня Офіс президента представив програму на 80-річчя трагедії у Бабиному Яру. Згідно з нею, 6 жовтня мають відкрити першу частину Меморіального комплексу та два нових об’єкти на території урочища — «Кришталеву стіну плачу» та «Курган пам’яті». «Кришталеву стіну плачу» вигадала та спроєктувала художниця Марина Абрамович. Це стіна з 75 кварцових блоків, завдовжки в 40 метрів. Всередині «Кургану пам’яті» буде велика 3D-модель Бабиного Яру, що розкриватиме події 1941 року. Об’єкт проєктують німецьке архітектурне бюро SUB та український Центр просторових технологій. Це буде перший музейний простір на території Бабиного Яру. 

«Ми робимо результат. Це не просто наша громадська ініціатива, це цілісний проєкт, який ми створюємо разом з державою. Все під особистим контролем президента – ніяких самовільних непогоджених дій немає. Важливо те, що є результат. Якби ви прийшли у Бабин Яр минулого року, побачили б там, як люди стріляють у тирі та смажать шашлики. Окрім декількох пам’ятних табличок, нічого не вказувало на те, що це місце великої трагедії. Це сором для тих, хто протестує проти нашого проєкту. При цьому забудовники, які забудовують Бабин Яр, чомусь їх не хвилюють. Тир, який досі там лишився, також їх не цікавить», — говорить Забороні Руслан Кавацюк.

Однак 18 червня Рада нацбезпеки України ввела санкції проти бізнесмена Павла Фукса через нібито незаконні ліцензії, які його компанія  отримала на видобуток корисних копалин в Україні. Після цього Фукс заявив, що не має стосунку до цієї компанії, і поки ситуація не стабілізується, він виходить із Наглядової ради. Проте фінансування проєкту, швидше за все, він припиняти не планує.

«У зв’язку із ситуацією, що склалася довкола санкцій, введених РНБО, Павло Фукс вирішив узяти паузу в участі в роботі Меморіалу, щоби не наражати організацію на додаткові юридичні та політичні ризики. Водночас після вирішення цієї ситуації та відновлення свого чесного імені Павло Фукс обіцяє повернутися до Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», — заявили в Центрі.

Нещодавно депутат Київради з фракції «Європейська солідарність» Віктор Кононенко написав у фейсбуці, що ініціативна група зібрала понад 2,5 тисячі підписів (замість 500 необхідних) за проведення громадських слухань, на яких мають презентувати «український» проєкт меморіалізації Бабиного Яру. 

Зісельс каже, що міська влада не хоче цих слухань, і мерія, на думку діяча, буде усіляко їм перешкоджати. Однак автори «української» концепції меморіального центру Бабиного Яру планують виходити на акції протесту та писати депутатські запити.