Окупанти руйнують архітектуру промислових міст. Але її треба зберегти. Подивіться на Кривий Ріг і перлини його архітектурних ансамблів

До початку повномасштабної війни Росії проти України дослідник архітектури Семен Широчин спеціально для Заборони розповідав про архітектурні багатства промислових міст України, які стереотипно не сприймали як туристичні. Сьогодні ці міста опинилися в епіцентрі бойових дій: у Шостці росіяни обстріляли підприємства з багатовіковою історією, Нова Каховка тимчасово окупована, а Камʼянське на Дніпропетровщині, як і весь регіон, приймає переселенців з окупованих чи постраждалих регіонів. Герой нового матеріалу — Кривий Ріг, унікальне за своєю структурою місто, де народився і виріс президент України Володимир Зеленський.

Кривій Ріг — місто надзвичайно протяжне. Легенди кажуть про навіть 120 кілометрів його довжини. Втім, це перебільшення: автомобільний маршрут між крайніми межами міських житлових структур становить 45 кілометрів, а між крайніми межами промзон — 58 кілометрів. Однак унікальним місто робить не так довжина, як його загальна міська структура.

Промислові міста зазвичай поліцентричні. Наприклад, у Краматорську є два чітко виражені центри, у Маріуполі — кілька вузлових центрів, що тяжіють до заводів, Запоріжжя також складається з кількох поселень, що при розростанні поєдналися в єдину структуру. Але Кривий Ріг перевершив усіх. Його забудова складається з близько десятка окремих містобудівних вузлів, що поєднані між собою магістралями і транспортом, насамперед трамваєм. До речі, саме тут ходить єдиний в Україні метротрам з підземною частиною маршруту, схожою на метрополітен.

Унікальність криворізької міської структури в тому, що різні частини міста не зрослися між собою — їх розділяють кар’єри, промислові підприємства та великі зони приватної забудови. Через великі відстані (а промислові обʼєкти мають бути на віддалі один від одного) частини міста зберегли свою цибулеподібну структуру: вздовж головних магістралей розташована ансамблева житлова та громадська забудова, ззовні від неї — малоповерхова та приватна забудова, що межує із промзоною та залізницею. Таку структуру можна порівняти з намистом, перлинами якого є архітектурні ансамблі окремих селищ.

Кожне з таких поселень створювали з необхідною інфраструктурою: школами, дитсадками, аптеками та поштовими відділеннями. Приділялася увага і культурі — палаців культури у місті десятки, а з ними і бібліотеки, кінотеатри тощо. Більшість палаців культури зводили у 1950-х, тож разом вони представляють спільний історичний шар забудови. Деякі з них будували за типовими проєктами, серед яких особливої уваги заслуговує 500-місний проєкт Костянтина Барташевича. Його розробили 1947 року, а використовували протягом десятиліття ледве не 150 разів. Географія різноманітна: від Естонії до Азербайджану, від Дрогобича до Біробіджана. Проте є лише одне місто, де цей проєкт втілили п’ять разів. Це Кривий Ріг.

Тут за проєктом архітектора Барташевича спорудили Палац культури Південного ГЗК (площа Гірницької Слави, 2), ПК «Мистецький» (Бикова, 2), ПК «Першотравневий» (Матросова, 77), ПК «Криворіжсталь» (проспект Металургів, 7), ПК «Кривбасзалізрудком» (Ракітіна, 6-Б). Попри єдиний проєкт, кожен палац вирізняють деталі, орнаменти, наявність та форма колонад тощо. Спільним є лише планування.

Терни (селище Північного ГЗК)

Найпівнічніше селище у складі Кривого Рогу — це колишнє робітниче селище, а згодом і місто Терни. Його утворили при Північному гірничо-збагачувальному комбінаті (ГЗК), а 1969 року включили до складу міста. Сьогодні це Тернівський район Кривого Рогу.

Історичну частину селища створили у 1950-х у вигляді єдиного ансамблю кварталів. Композиційним вузлом простору стала площа на перетині вулиць Сірка і Петлякова. Її акцентували декорованими будинками з бароковими фронтонами та наріжним підвищенням поверховості.

У південному торці площі — адмінбудівля з чотириколонним портиком з фронтоном та декоративною вежею. Вулиця Петлякова, що бере свій початок з площі, має вигляд зеленого бульвару, що піднімається до Палацу культури «Першотравневий». Його будівля має особливо виразне виконання — колонада увігнута, виконана у коринфському ордері, а по боках від головного об’єму палацу споруджені бічні крила з колонадами, що виконують роль порталів і поєднують площу та зелений сквер. Навколо цієї житлової структури кілька кварталів хрущовок, а також традиційно велика площа приватної забудови.

Після приєднання Тернів до Кривого Рогу на схід від історичної забудови селища спорудили мікрорайон Даманський, де переважають 9-поверхівки. 1986 року тут звели ПК «Північний», а поряд із ним — музей гірничої техніки ПГЗК просто неба. Також саме тут розташований Криворізький ботанічний сад.

Саксаганський та Покровський райони

На південь від Тернівського району намисто селищ продовжують Покровський та Саксаганський райони. Тут, уздовж звивистої річки Саксагань, тягнеться низка кар’єрів, шахт та ГЗК, а поряд із ними — широка смуга численних житлових утворень. Переважно вони мають одну структуру: на головній магістралі зосереджені ансамблі забудови 1950-х, поруч — райони приватної забудови, за якими вже йдуть модерністські мікрорайони.

У північній частині Покровського району розташована шахта «Ювілейна», що сусідує з великою житловою структурою 44-го кварталу. Поряд і залізнична станція Рокувата, яка для мешканців цієї частини міста значно зручніша, ніж головний пасажирський вокзал Кривого Рогу. Тож станцію використовують на правах повноцінного вокзалу — тут зупиняються потяги далекого прямування. 

Забудова Покровського району представлена 5-поверховими хрущовками кінця 1950-х — початку 1960-х років. Композиційним вузлом простору став Палац культури «Центральний» на вулиці Мусоргського, 19 (1959–1961, проєкт харківського інституту «Діпромісто»). Спочатку споруда не мала класичних декоративних елементів — це було характерно для архітектури сталінської доби. Проте 1966 року на фасаді палацу зʼявилися модерністські барельєфи, а фронтон прикрасили мозаїкою.

На півдні 44-й квартал межує з Двадцятим, імʼя якого походить від колишньої назви рудника імені ХХ з’їзду КПРС. Будинки тут зводили у середині 1950-х, а композиційним вузлом стала прямокутна безіменна зелена площа навпроти Палацу піонерів (Ватутіна, 33). Позаду палацу починається Шахтарський парк, де окремої уваги заслуговує стадіон «Суха Балка» (1958). Його трибуни прикрашає неокласична біла колонада з монументальними сходами. Поруч — район приватної забудови Рибасове та побудований у модерністську добу 129-й квартал.

На південний захід від Двадцятого розташований житловий масив Суха Балка, також забудований ансамблями 1950-х. Житлові споруди масиву розділяють три ставки. На північ від ставків двома будинками з фронтонами починається головна магістраль району — вулиця Миколи Зінчевського. На її перетині з вулицею Симбірцева стоїть будинок тресту «Ленінруда» (1950–1952) — 4-поверхова споруда, акцентована 5-поверховою наріжною частиною з декоративною баштою зі шпилем. У ХХІ столітті витончену форму башточки було спотворено. 

На південь від ставків головна магістраль, що стає вулицею Ракітіна, починається двома декорованими будинками з наріжним підвищенням з фронтоном. Подальшу забудову вулиці вели з півночі на південь — з кожним кварталом вона поступово молодшала: декоровані будинки початку 1950-х поступилися обдирним будинкам кінця 1950-х, а ті — хрущовкам. Перспективу завершує Палац культури «Кривбасзалізрудком» (початок 1960-х).

На півдні від Сухої Балки — житловий масив КРЕС, колишнього селища працівників Криворізької районної електростанції. Північний в’їзд до нього акцентують два 4-поверхові будинки з наріжними 5-поверховими секціями з фронтонами та пілястрами. Південніше, за рікою, розташоване селище Піонер, споруджене вздовж вулиці Січеславської. Воно також містить ансамблеву забудову, де північний ансамбль відкривається двома симетричними будинками з фронтонами. На захід від Піонера — Дубова Балка, вона ж — селище рудника імені Газети «Більшовик». Селище переважно забудоване декорованими малоповерхівками та приватними будинками. Був тут і свій палац культури, де сьогодні діє церква.

Всі ці селища входять до Покровського району. Розташований на південь від нього Саксаганський район за своєю забудовою значно молодший — тут більше модерністських мікрорайонів з 5–9-поверхівками. Частина з них має квартальні номери, частина — окрему нумерацію мікрорайонів, а деякі мають власні назви: Сонячний, Гірницький тощо.

Південно-західну частину району замикає селище колишнього рудника імені Артема, де переважає забудова 1950-х. Тут особливої уваги заслуговує ансамбль площі Олександра Поля, що має симетричну композицію будинків, а по центру — зелений газон з пам’ятником князю Володимиру. Домінантою площі став Палац культури «Мистецький» (Бикова, 2), також споруджений за проєктом Барташевича.

Історичний центр

Історичний центр Кривого Рогу розташований біля місця впадіння річки Саксагань в річку Інгулець. Саме тут, на вулицях Свято-Михайлівській, Церковній та деяких інших, можна знайти нечисленні приклади імперської забудови — малоповерхові будинки межі ХІХ–ХХ століть. Вулична структура тут також значною мірою збереглася з тих часів.

З-поміж забудови 1920-х особливої уваги заслуговує будинок на Свято-Миколаївській, 59. Він має симетричний фасад, вертикально орієнтовані вікна, акцентовані вісі вхідних груп та фронтони. При цьому будинок лаконічний у деталях, що відрізняє його від забудови імперської доби. На Свято-Миколаївській трапляються і приклади конструктивізму та постконструктивізму — це будинки №31, 35, 41 тощо.

Одна з візитівок міста — човнова станція у парку імені Федора Мершавцева. Напівкругла ажурна споруда з колонадою і башточкою розташована біля води серед зеленої зони й контрастує з індустріальним характером міста.

Поштовий проспект — одна з головних магістралей історичної частини Кривого Рогу. Він починається будинком тресту «Дзержинськруда» (початок 1950-х). 4-поверхова споруда має 5-поверхову скошену наріжну частину з невеликою башточкою.

На розі проспекту з вулицею Олександра Поля звели два будинки з дугоподібними фасадами. Неподалік — міський драматичний театр імені Шевченка, споруджений на початку 1950-х за проєктом архітектора Зуєва. Простір навпроти театру акцентує важка споруда поштамту (1950–1952), перед яким розбита зелена зона з пам’ятником Кобзарю.

Ще один парк — Гданцівський — розташований на протилежному боці річки Інгулець. Вхід до парку прикрашає класицистична колонада, що стилістично перетинається з човновою станцією на протилежному боці. Навпроти колонади головним акцентом є 3–4-поверховий будинок з наріжними еркерами та аркадою на рівні 4-го поверху.

Перша пʼятирічка (1928–1932) позначилася будівництвом промислового гіганта — заводу «Криворіжсталь» (нині «АрселорМіттал Кривий Ріг»). Тисячі робітників підприємства треба було забезпечити житлом, тож поруч з заводом вирішили будувати Соцмісто, що у випадку Кривого Рогу отримало регулярну вуличну мережу з поділом на квартали.

Оскільки промислове будівництво мало вищий пріоритет над житловим і громадським, перший час робітники жили в щільно заселених і санітарно жахливих бараках. Якісніше капітальне житло тут виникало поступово, починаючи з першої п’ятирічки. Над забудовою криворізького Соцміста працювали архітектори Віктор Троценко та Йосип Каракіс.

Історична забудова Соцміста тяжіє до проспекту Металургів. Поруч з ним збереглася рядова забудова першої п’ятирічки: пʼять будинків на вулиці Соборності і три — на вулиці Степана Тільги. Від забудови 1930-х тут також залишилася школа №56, дитсадок №15, а також низка житлових будинків на вулицях Соборності та Гурова. Забудову на південь від вулиці Гурова представляють малоповерхові багатоквартирні будинки кінця 1940-х — початку 1950-х. На вулиці Гурова, 19 у 1950-х збудували Палац культури «Коксохімік», що сьогодні має вигляд руїн — та не через повномасштабне вторгнення Росії, а через байдужість міської влади.

Північну частину Соцміста почали забудовувати наприкінці 1940-х років. Саме тоді зʼявилися монументальні три- і шестиповерхові будинки 95-го і 96-го кварталів, де найбільш виразними стали проспект Гагаріна та вулиця Нікопольська (нині Героїв АТО). 1949 року ансамблі цих кварталів проєктував архітектор Ветвицький.

Карачуни

На південний захід від історичного центру розташована місцевість Карачуни, що у другій половині ХІХ століття виникла як селище. У 1882–1884 роках тут збудували Інгулецький залізничний міст через річку Саксагань. Деревʼяний, довжиною 161 метр, його зруйнували під час Другої світової, а згодом звели новий, що стоїть і досі.

Значний розвиток Карачунів відбувався у 1930-х–1950-х роках, коли поруч вирішили утворити водосховище. Будівництво йшло у дві черги — з 1932-го до 1938-го і з 1954-го до 1958 року. Один за одним зʼявлялися 205-метрова гребля і низка гідротехнічних споруд, що у властивій для 1930-х років манері мали декоративні архітектурні елементи.

Саме в Карачунах є видатне місце Кривого Рогу — водоспади ріки Інгулець, що виникли після спорудження греблі і створення водосховища. Найкращі краєвиди на водоспад відкриваються з Інгулецького моста. Поруч розташований Карачунський кар’єр, де до 1999 року добували граніт. Після припинення робіт карʼєр затопили ґрунтові води, і сьогодні це місце для відпочинку на природі.

На південному сході від водосховища виріс житловий масив Карачуни, що переважно складається з приватних будинків. Вулиця Алмазна тут головує, вздовж неї споруджені багатоповерхівки, школи та Палац культури «Карачуни» (початок 1950-х). Останній, що став архітектурною домінантою всього поселення, прикрашає шестиколонний портик з фронтоном.

Селище Південного ГЗК

Селище Південного гірничо-збагачувального комбінату — найпівденніше у складі Кривого Рогу. Воно має характерну для 1950-х структуру: всередині — ансамблева житлова забудова, далі — великі площі приватної забудови, ззовні — промислові підприємства, кар’єри та залізниця. Зв’язок з рештою міста забезпечує трамвай.

Головна магістраль селища — Південний проспект, де на початку 1950-х зводили монументальні неокласичні будинки. Композиційним вузлом району стала площа Гірницької Слави, до якої по діагоналі примикають вулиці Панаса Мирного і Макаренка.

 

Над площею височіє Палац культури ПГЗК (1957) — ще одне втілення проєкту архітектора Барташевича у Кривому Розі. Поруч з палацом у споруді колишнього кінотеатру облаштували музей ПГЗК (Савицького, 2) — один з найкращих технічних музеїв України. Тут є цікаві експонати: макети обладнання, інтерактивні рухомі моделі екскаваторів, трансляції підривів породи у кар’єрі тощо.

На місці перетину Південного проспекту і площі Гірницької Слави споруджені два будинки-акценти, що прикрашені 5-поверховими наріжними баштовими секціями. Зараз вони яскраво-жовтого кольору, однак історично їх фарбували у блідо-блакитний. На фотографіях 1960-х років видно, що лише частина будинків була потинькованою [оштукатуреною] — решту завершили тинькувати вже пізніше. Попри досить гарний стан будинків у ХХІ столітті, вони втратили оригінальні декоративні елементи, зокрема — вінцеву балюстраду з обелісками.