Now Reading
«Я бачу хрест!». Як творяться історії про релігійні чудеса

«Я бачу хрест!». Як творяться історії про релігійні чудеса

Релігійні чудеса: що це таке і чому люди в них вірять

Людська потреба в чуді така сильна, що побачити його можна де завгодно. Віруючі християни бачать лики святих, нерукотворні хрести та цілющі джерела, а людина іншої традиції бачить щось своє. Чудеса — коли божественне втручається в будні, надприродно проявляє себе — дають людині силу переживати важкі часи, а місцю, де відбулися, — додаткову публічність. Журналістка Світлана Ославська спеціально для Заборони продовжує серію текстів про хитку межу між буденним та «магічним». 

Читайте попередні репортажі: про монаха-цілителя, екзорциста, мольфара, вроки та магічне мислення


Діти Мадонни

У фільмі «La Dolce Vita» Федеріко Фелліні є трагікомічна сцена про «дітей Мадонни». Головний герой, журналіст, зі своєю дівчиною і колегою-фотографом Папараццо їде робити репортаж з місця, де бачили Діву Марію. 

«Де тут діти Мадонни, де чудесне місце?» — вискакують журналісти з машини, а навколо вже розгортається «театр медійних дій». Там виставляють світло, тут звук, а «діти Мадонни» в один голос дають інтерв’ю. Діву Марію вони бачили на дереві. Падре скептичний: «Мадонна має інше обличчя», — але це не заважає тисячам паломників прибувати в очікуванні чуда. 

Журналісти записують постановні інтерв’ю, буквально надиктовуючи свідкам явлення правильні слова, фотографи атакують камерою. Настрій сцени різко змінюється, коли в кадрі з’являється печальна жінка в чорному. Вона опустилася на коліна і просить Мадонну зцілити хвору дитину. В кінці сцени дитя помирає, а прочани роздирають нещасне деревце на гілочки-реліквії. 

Для цього сюжету Фелліні взяв реальну історію, про яку тоді шуміла преса. Влітку 1958 року в італійському селі Маратта Альта двоє дітей розповіли, що бачили Діву Марію. Вона об’явилася їм на дереві і пообіцяла, що повернеться і творитиме дива. В день обіцяного повернення тисячі людей зібралися на околиці села: роззяви й віряни, журналісти й священники. 

Історія свідчень про явлення Діви Марії така ж давня, як і саме християнство, і часто саме діти оголошують про чудесну появу її образу. Напевно, найвідоміші об’явлення сталися в Португалії у 1917 році — тоді Мадонна явилася шість разів, показала людям пекло, напророчила закінчення Першої світової та навіть говорила про Росію.

«Чудесні об’явлення» в Україні

Але це стається не тільки десь у католицькій Західній Європі. Ледь не щороку в різних місцях України люди сповіщають, що бачили Діву Марію, лики святих чи навіть самого Христа. Переважно святі не вдаються до розмов і швидко зникають, не повертаючись, тому коли вони щось промовляють — це велика подія. 

Так було в селі Грушів Львівської області у 1987 році. Місцева дівчинка Марія розповіла, що побачила Богородицю на балконі церкви. Матір Божа тоді промовляла до людей, закликаючи працювати й молитися, і запевнила, що любить українців. Також вона пообіцяла, що Україна здобуде власну державу, що і сталося за чотири роки (чи не створена ця легенда вже після незалежності України, невідомо). 

Загалом же людські постаті — порівняно нечасті гості. Зате появу «нерукотворних хрестів», сльози на скульптурах Богоматері, кровоточиві розп’яття і мироточиві ікони фіксують ледь не щомісяця.

«Збираємо її в бинти, якими обв’язуємо хрест, потім десь раз на місяць їх міняємо», — говорив про рідину, яку виділяє хрест у закарпатському урочищі Джублик, ігумен місцевого монастиря. 

На його думку, хрест кровоточив на важливі події в Україні — наприклад, перед тим, як Femen спиляли хрест на Майдані Незалежності у 2012-му. Останнім часом з’явився новий жанр: появу якогось «святого образа» бачать уже постфактум, на зроблених на смартфон фото

Якщо історія об’явлення достатньо яскрава, на місці події будують храм або на крайній випадок капличку, об’єкт стає популярним напрямком паломництва, про нього дізнаються все більше людей, пишуться і продаються книжки, виготовляються сувеніри — так працює екосистема релігійного туризму. 

Але щоб усе це сталося, потрібна не тільки сильна історія і багато свідків чуда. Потрібно підготувати ґрунт. Як це відбувається в одній православній церкві в місті Бучач Тернопільської області, можна спостерігати просто зараз.

Хрест на ясені

Церква Святого Михаїла в бучацькій дільниці Нагірянка цього ранку виглядає зовсім готично, попри свої округлі форми. Це туманний день, позбавлений кольорів: сіре небо, сірий камінь церковних стін, сірі цвинтарні хрести навколо храму. 

Перед ним — кілька жінок, ніби персонажки того ж чорно-білого фільму, невизначеного віку і в темних куртках. Сніг тане, у всіх промокли ноги, але вони чекають, коли відкриють церкву, бо хочуть побачити чудо — нерукотворний хрест, який проявився всередині старого ясена. Вони говорять між собою: «А ти чого сестру не взяла? Я от із собою цілу бригаду беру». Здається, всі вони знайомі. Бучач — невелике місто, а Нагірянка — ще менший його присілок.

Їхні розмови буденні, і це дивує. Ці жінки прийшли до церкви вклонитися нерукотворному хресту, і мені здається, їхній настрій мав би бути урочистим. Мені здається, що духовність — це щось виключне, поза буденними справами, але я дивлюся на жінок і бачу, що цього разу духовність — це щось таке ж буденне, як пакунок з шести рулонів туалетного паперу в пакеті однієї з парафіянок. 

Жінки охоче розказують мені про чудо, яке сталося в листопаді, напередодні свята Святого Михайла (важливий для творення легенди момент — це патрон церкви). Тоді церковна громада вирішила зрубати кілька ясенів, які росли на території храму і цвинтаря. Коріння шкодило фундаменту, по стінах пішли тріщини — їх мені також охоче демонструють. За спилювання заплатили майже сто тисяч гривень, відвезли ясени в якийсь комунгосп і стали рубати на дрова. Розрубали черговий пень — і всередині побачили неушкоджений, розрубаний на дві половини хрест.

Навіть не так. Це було б надто буденно — розрубали й побачили. Коли чоловік вдарив по дереву перший раз, злетіла сокира. Щось було не так. Ніяк він не міг розрубати той пень, а коли нарешті колода піддалася, то розкололася саме посередині, не пошкодивши хреста. 

Побачивши таке, пеньок повернули до храму, де його освятили, поставили на спеціальний столик на білу скатерку й виставили перед вівтарем. «Будуть якісь переміни в людстві, — пояснив знахідку отець Віктор. — Щоб не впадало у відчай, не розчаровувалося». На фейсбук-сторінці церкви оголосили, що відкритий храм буде не тільки в неділю, як звично, а й у середу та п’ятницю — щоб усі мали змогу поклонитися хрестові. 

«Люди собі рвуть трісочку. Одна жінка взяла хустинку, повитирала, повитирала [деревину] — а потім себе і чоловіка. Її чоловік слабонький, прикладав собі до коліна», — розповідають, що відбувалося на недільній службі.

Сьогодні п’ятниця, й до церкви прийшли ті, хто не зміг роздивитися хрест у неділю. Жінки спеціально взяли окуляри і тепер стоять, неспокійно заглядають в екрани кнопкових телефонів і чекають. Тим часом 12-та година, коли мають відчинити церкву, минула. Людей зійшлося більше, всі мерзнуть і непокояться. Я розглядаю цвинтар, на ньому є дуже ліричні епітафії. «Гроб родини Легких», — читаю на одній плиті. Далі між сірих хрестів видні блакитні ангелики і такі ж блакитні скорботні Діви Марії — в Тернопільській області є звичай розписувати цвинтарну скульптуру в життєрадісні кольори. 

На вербі, на липі, на дубі

«Піду чоловіка пообмітаю», — каже одна з парафіянок і зникає між могилами. В неї пооране зморшками красиве обличчя і два березові віники в руці. Коли закінчує з чоловіковою могилою, веде мене до себе «поїти чаєм». 

Дорогою додому пані Оля показує мені ще одне святе місце. Бо ж хрест — це далеко не перше чудесне об’явлення в Бучачі. Є обрізана верба — на ній ікона. Років 10 тому місцеві діти побачили на зрубі Діву Марію. Після того тут поставили каплицю з її фігурою. 

«Помолімось», — пропонує пані Оля безапеляційно, і, як завжди, моменти духовності одразу змінюються буденними: вона береться обмітати сніг навколо скульптури. Жінка не бачила тоді Богородиці, про яку казали діти, але побачила на дереві інші дві постаті.

«То були якісь святі, такі з бородою», — в її голосі чутно схвильовані нотки. 

Божественне любить проявлятися на деревах. Діва Марія в міському парку Стрия — 2013 рік. На дереві біля цілющої криниці в Коломийському районі — 2009-й. На Полтавщині на зрізі дерева — знову 2009-й. І так далі. Цього року ще один нерукотворний хрест знайшовся в Закарпатті — його виставили в храмі, як і в Бучачі, але під склом. 

Дослідники «живої» релігії пов’язують це з давнім культом дерев: люди їм поклонялися ще до християнства, і цей звичай нікуди не пропав, лише трансформувався. Є дерева, більше придатні для появи святих: липа, верба, дуб. Є нечисті, на яких ніколи об’явлень не стається, наприклад осика — вона в народній культурі закріплена за іншим. У фільмі Фелліні деревце нагадувало оливкове. Крім дерев, популярні об’єкти культу — камені, джерела, криниці.

Образ Богородиці, камінь і вода поєдналися в Кришталевій печері біля села Кривче в тій же Тернопільській області. Легенда оповідає, що селяни, які випасали худобу, побачили, як із землі раптово почала бити вода і відкрилася печера, де на дні заглиблення одна дівчинка розгледіла лик Богоматері. Це сталося в перші роки XX століття. До місця пішли паломники, один чоловік заблукав у розгалужених печерних коридорах і загинув. Його останки пізніше знайшли спелеологи й назвали це місце залою Скелета.

Про печеру так багато говорили, що туди відправили церковну комісію зі Львова. Вона мала розслідувати, чи справді сталося чудо — і це не був якийсь виняток. Щоразу, коли десь оголошували про чудотворну ікону чи інші чудеса, церква розслідувала цю справу. Чудо могли визнати автентичним або ні. У випадку з печерою комісія не дійшла висновку, бо не всі її члени змогли пролізти у вузький отвір (якщо вірити розповіді дослідника печери Клима Гутковського). 

Але незалежно від рішень церковних комісій, факт чуда завжди приваблював людей, і вони формували культ святині на свій розсуд. А церква, своєю чергою, хотіла зберегти контроль над ситуацією і забороняла вшанування святинь, з якихось причин їй неугодних, або встановлювала обмеження на способи, в які їм можна поклонятися. 

Буває також, що релігійне чудо провокує конфлікт, коли стається на нейтральній території. Тоді кожна з конфесій хоче привласнити його собі, як було з печерою у Кривчому. Але в Бучачі все «чисто»: хрест об’явився на території конкретної православної церкви, тож суперечок бути не може. 

Але було б нецікаво, якби це був лише хрест. 

«І священник каже, і на мобілках бачили»

За кілька тижнів після появи хреста, коли інтерес до теми почав спадати (бо ж і жодного чудесного зцілення не трапилося), священник оголосив, що на пеньку почав проявлятися лик Богородиці. На сторінці парафії опублікували фото: одну з темних плям на деревині позначили червоним. «Після того, як з’явився нерукотворний хрест із ликом Богородиці, парафіяни спостерігають ще одне диво, починає проявлятись лик Ісуса Христа з терновим вінцем на голові», — написали

«Видите, тут є хрест, і тут є хрест. А тут — як Матінка Божа, ось голова», — Федір Чорній, братчик церкви Святого Михаїла, нарешті відчинив нам церкву і тепер водить грубими пальцями по поверхні деревини, вказуючи то на одну пляму, то на другу. Він бачить на дереві також стіл, за яким сидять дві постаті, чашу і додаткові хрести. 

Жінки також підходять ближче. Протирають окуляри, нахиляються над колодою.

«Я виджу! Я виджу хрест!» — вигукує моя знайома пані Оля, малюючи руками по деревині обриси хреста. Хтось зауважує, що певні лінії схожі на зав’язки від вишитої сорочки. 

А от святий лик у плямі не всі бачать.

«Кажуть, із часом щось проявляється», — невпевненим голосом каже одна жінка.

«І священник каже, і люди на мобілках бачили, що є Матінка Божа», — додає друга. 

«Не буду грішити й казати, що бачу. Може, я не гідна його побачити?» — каже третя. 

Страх присутній у холодному повітрі церкви. Страх согрішити, страх збрехати навіть мимоволі, сказавши, що бачиш, коли насправді ні. Страх не розгледіти того, що всі інші бачать. Страх бути кимось, хто не достойний бути свідком чуда. 

Не минуло й місяця після події, як церква надрукувала буклетик «Диво нерукотворного хреста». Там є цитата священника і передрук статті про появу хреста від одного з локальних медіа. На останній сторінці зазначили: «Придбавши цю пам’ятку, ви складете пожертву на храм Святого архістратига Михаїла».

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Scroll To Top