Понад два роки тому мені трапилася нагода приєднатися до Заборони: я не була знайома зі всією командою, тож довелося судити за обкладинкою. Нагороди не дають за те, що ти просто класний, але і Заборона працює не для цього: люди (як і я влітку далекого 2021 року) закохуються в це медіа завдяки тому, що складні або, навпаки, прості теми загортаються так, що перетворюються на захопливі історії. Їх хочеться зберігати й перечитувати, коли потрібне натхнення. Бо вони зроблені з великою любов’ю.
Тож пропоную повернутися трошки в часі й передивитися спецпроєкти, які Заборона зробила цього року разом із партнерами (ще раз дякуємо за підтримку важливих речей).
Колаж: Марія Петрова / Заборона
Forget-me-not: проєкт Даниила Леховіцера та Павла Бішка
Одним з найулюбленіших проєктів не тільки на Забороні, а взагалі серед усього, що мені доводилося читати у 2023 році, є Forget-me-not.
Головред Заборони Даниил Леховіцер і більд-редактор Павло Бішко перерили власні архіви та розповіли біографії старовинних речей, що їм дісталися від поколінь. Щодня впродовж місяця вони по черзі ділилися історією однієї речі, а через неї — і хронікою своїх сімей: від примусової депортації радянською владою до мобілізації в австро-угорську армію.
Ці пам’ятки складені в зетелькастен — старовинну шухлядку для зберігання нотаток, що добре символізує архівацію пам’яті. У кожній шухлядці лежить меморабілія — пам’ятна для авторів проєкту річ.
18 жовтня 2023 року вночі під час обстрілу Запоріжжя російська ракета влучила у квартиру Даниила та зруйнувала всі речі, про які він писав для цього «Фогет-мі-нот». На щастя, сам Даниил лишився живий, його дістали з-під завалів рятувальники. Після цієї ночі проєкт набув ще глибшого сенсу.
Колаж: Марія Петрова / Заборона
Крим: міфи Росії, колонізація, кримськотатарська мова
У серпні Заборона за підтримки партнерів розпочала серію матеріалів, присвячених Криму й (де)колоніальній політиці. У них редакція розповіла, чому можна впевнено стверджувати, що анексія півострова — це колонізація; що треба знати про кримськотатарську мову; які меседжі Кремль використовує як пропаганду та якою може бути політика реінтеграції регіону до України.
Російська імперія займалася (і займається) історичним деніалізмом — запереченням прийнятих більшістю істориків фактів і псевдоісторизмом. Історичний деніалізм не спирається на комплексні, детально пропрацьовані гіпотези — достатньо просто систематично говорити, що чогось чи когось не було, навіть якщо про це свідчать сотні фактів. Так, наприклад, роблять псевдоісторики, які заперечують Голокост. Так само це працює з історією Криму: корінні народи півострова перетворилися на загарбників, а територію нібито першими заселили слов’яни.
І зараз Путін намагається створити п’яту реінкарнацію Російської імперії, використовуючи саме російський колоніалізм. Це дуже чітко видно по їхніх діях у Криму: топонімічній агресії, некрополітиці щодо мігрантів та меморіциду, русифікації.
Від політики останньої постраждали, зокрема, самодійські мови, карельська, абхазька, чеченська, інгуська та кримськотатарська. Колонізації корінних народів через знищення їхньої мови Заборона присвятила окремий текст.
І всі ці напрями дуже довгий час РФ змащує жирною пропагандою. Мета створення історичних міфів — сконструювати уявлення про причетність Московії до якоїсь величної історії: спочатку до Золотої Орди, потім до античності через нібито спадкоємність від Римської імперії через Візантію (Східну Римську імперію) — звідси концепція «Москва — Третій Рим». Те саме стосується і привласнення Московією української історії, включно з іменем Русі.
То чи можемо ми покласти цьому край? Так. Проте всі мають розуміти, що процес складний і болючий. Це і про звільнення півострова від окупантів, і про реінтеграцію населення, і про запобігання в майбутньому впливу РФ, і про багато чого іншого.
Колаж: Марія Петрова / Заборона
Свійські та безпритульні тварини
Восени Забороні запропонували доєднатися до менторського проєкту: разом із чотирма журналістами з регіональних медіа треба було обрати й розкрити одну тему. Ми обрали абсолютно заборонівську: яка ситуація з тваринництвом та безпритульними тваринками в Україні під час повномасштабної війни. Цей спецпроєкт, на мою думку, є чудовим прикладом формату «журналістика рішень». Тобто коли не просто описуєш проблеми, але й розповідаєш про способи їх розв’язання та можливі ризики.
Статистика за галуззю тваринництва стверджує, що велика війна загострила непросту ситуацію в Україні: зважаючи на внутрішній попит і доступ до капіталу, підприємці віддають перевагу вирощуванню птахів та свиней або переходять на рослинництво. Журналісти поїхали на ферми в регіонах, аби сухі цифри підтвердити/спростувати історіями в прямому сенсі з полів. Їхали по економічні факти, а привезли разом і щемливі тексти про людей та тварин, які пережили окупації, обстріли, смерті, але випромінюють таке світло, що хочеться брати й робити. Вони дають надію в темний час, коли, щоб знайти новини про хороше, треба дуже постаратися.
Тож, якщо ще не читали, радимо зануритися в ці історії. Про підприємство в Лукашівці, що на Чернігівщині, яке безплатно віддавало молоко, а жителі варили з нього сири й відправляли захисникам. Про дивовижних віслючків Мамулю та Хаймарса, про собаку-ветеранку Дашку, яка 2014 року, ледь не загинувши, врятувала кількох воїнів, і тепер вони до неї навідуються, про козликів і коней-переселенців — усі вони живуть на фермі-притулку в Дніпропетровській області. Почитайте про зоозахисниць, які продовжують боротися за права тварин і людей, котрі з різних причин стали вегетаріанцями.
Всі ці історії — про добро і зло. Що друге можна перемагати першим, якщо його більше. Поділіться цими історіями — і добра стане більше.
