«Не треба було нас вкурвлювати». Заборона називає головного героя 2020 року - Заборона
Читаєте зараз
«Не треба було нас вкурвлювати». Заборона називає головного героя 2020 року

«Не треба було нас вкурвлювати». Заборона називає головного героя 2020 року

«Не треба було нас вкурвлювати». Заборона називає головного героя 2020 року

Говорити про підсумки 2020 року непросто. Тим більше, що ми підбиваємо підсумки в Забороні вперше з того часу, як перезапустилися. 2020 рік — це передусім пандемія, кілька нових воєн, катастрофи, пов’язані з кліматичними змінами та зростання вуличного насильства в багатьох країнах. Але криза — це не лише про втрати. В цьому редакційному тексті Заборона пояснює, чому головним колективним героєм цього року ми вважаємо жінок.


«Я — перша жінка на цій посаді, але не остання. Кожна маленька дівчинка, яка дивиться на нас сьогодні, знає, що наша країна — країна можливостей».

Камала Гарріс вимовляє ці слова і зриває оплески. Вона виступає перед своїми прихильниками, які, як і вона, щойно дізналися, що вперше віцепрезиденткою США стане жінка. Темношкіра Камала Гарріс одягнена в білий костюм невипадково. Рівно сто років тому, в 1920 році, американські жінки отримали право голосувати на виборах. Білий був кольором їхнього руху за рівність.

Жінки проти диктатора

У вересні 2020 білоруську опозиціонерку Марію Колєснікову намагалися насильно депортувати з Білорусі в Україну. Щоби не допустити цього, Колєснікова порвала свій паспорт на прикордонному пункті й викинула його у вікно. Українські прикордонники вже не могли пропустити її на територію країни.

Вересень цього року — час, коли протести в Білорусі були в розпалі. Диктатор Олександр Лукашенко, який незмінно править країною, під час передвиборчої кампанії зіткнувся з несподівано сильним опором опозиціонерів і народу загалом. Коли його головних конкурентів не допустили до виборів за надуманими приводами, ситуацію взяли в руки три жінки: дружини кандидатів Світлана Тихановська і Вероніка Цепкало, а також активістка і феміністка Марія Колєснікова. Тихановська зареєструвалася на вибори замість свого чоловіка. Тріо жінок вирушило вести кампанію по всій країні.

Олександр Лукашенко зневажливо говорив: «у нас Конституція не під жінку», «за жінку народ не проголосує». Диктатор помилився. Він виграв за офіційними даними, але це були найменш чесні вибори в історії Білорусі з масовими фальсифікаціями. За альтернативними підрахунками перемогла Тихановська. Невдоволені білоруси вийшли на протести і протестують досі. А символом мітингів стала звичайна 73-річна мінчанка Ніна Багінська. Ця тендітна жінка спокійно говорила ОМОНівцям, які намагалися відібрати в неї біло-червоно-білий прапор, що «просто гуляє». Vogue назвав її «матір’ю білоруської революції» й помістив на обкладинку. Дивно, але найсильніший протест в історії Білорусі очолили саме жінки, під яких, на думку Лукашенка, «не написана Конституція».

А в листопаді президенткою Молдови стала Майя Санду — уперше в історії країни цей пост зайняла жінка. Вона продовжила естафету інших перших жінок-презіденток: у 2018 главою Ефіопії стала Сахра-Ворк Зевде, а у 2019 Болівію очолила Жанін Аньєс. Здається, суспільство все більше звикає до думки, що жінка в політиці — це норма, навіть у найбільш патріархальних і закритих країнах.

Жінки проти консерваторів

У жовтні Конституційний суд Польщі ухвалив одне з найбільш скандальних рішень в історії країни. Судді постановили, що тепер полькам не можна робити аборт, навіть якщо в плода є патології розвитку й дитина ризикує народитися мертвою. У Польщі і так одне з найжорсткіших антиабортних законодавств у Європі (гірше тільки у Ватикані), але це рішення, по суті, заборонило аборти взагалі.

«[Ми зможемо] дати ім’я [мертвонародженим дітям], охрестити й поховати в повній згоді з католицькою традицією», — так лідер керівної партії в Польщі Ярослав Качинський прокоментував рішення Конституційного суду. 

У той же день поляки вийшли протестувати. Очолили протест, звичайно ж, жінки. Вони перекривали дороги та вигукували «wypierdalać!», що можна перекласти як «зйобуйте». Консерватори назвали їх «вульгарними повіями», на що учасниці протесту відповіли: «Не треба було нас вкурвлювати!»

Проти польських жінок об’єдналися влада й консерватори, але їм усе одно вдалося переломити ситуацію: рішення суду все ще не набуло чинності. Жінки дедалі більше відмовляються мовчати й миритися із ситуацією, коли вирішують за них. Очевидно, що чоловікам доведеться на це зважати.

Жінки проти бездіяльності

У жовтні в Києві пройшла не зовсім звичайна пресконференція. Її організували родички українок, які зараз перебувають в сирійських таборах для біженців. Вони вимагали, щоб уряд нарешті почав щось робити для того, щоби ці жінки повернулися додому.

Відтоді як терористична організація «Ісламська держава Іраку й Леванту» втратила свої позиції, на кордоні Сирії та Іраку з’явилися табори для біженців. Найчастіше йдеться про жінок — колишніх дружин бойовиків. Разом із дітьми вони живуть у жахливих умовах, але уряди не поспішають повертати їх на батьківщину.

Завдяки пресконференції про проблему нарешті почали говорити вголос, і тепер українському міністерству закордонних справ буде складніше ігнорувати проблему.

Жінки проти мізогінії

У серпні 2020-го студентка Київського інституту міжнародних відносин Маша Музиченко написала пост у фейсбуці, у якому розповіла про викладачку Валентину Дайнеко. Це значуща людина в інституті: Дайнеко понад 20 років очолює кафедру іноземних мов, а влітку отримала Орден княгині Ольги — одну з найвищих нагород країни. Однак Музиченко писала не про це, а про те, як Дайнеко дозволяла собі знущатися зі студенток.

«Тебе трахнуть під першими-ліпшими сходами», «ви — лише підстилки для дипломатів» — дедалі більше студенток розповідали про свій досвід спілкування з Дайнеко. Ті, хто став на її захист, говорили, що це просто такий стиль викладання. Однак більшість визнавали: навіть якщо це «стиль викладання», такого не має бути.

Після публікації про цей скандал до редакції Заборони написали безліч студентів і студенток, які скаржилися на хамство, образи й корупцію викладачів. Однак у випадку з Дайнеко є важлива відмінність: найчастіше об’єктами її нападок ставали саме дівчата. Це називається внутрішня мізогінія — коли жінки самі знецінюють або применшують заслуги й здібності інших жінок.

Студентам і студенткам не вдалося домогтися звільнення Дайнеко. Але ця ситуація показала, що все менше людей готові миритися з мізогінією і зневажливим ставленням до себе. Стереотипи про жінок мають зникнути — у тому числі щоб і самі жінки були вільні від них.

Що ще почитати про жінок на Забороні:

«Проєктуєш як дівчинка». Чому архітекторки йдуть із професії»

«Стерилізувати їх легко, а дізнатися про це практично неможливо». Як жінок у психоневрологічних інтернатах позбавляють можливості мати дітей

Ніж у пизді. Історія художниці АнтіГонни, яка створила жанр порножахів

Невільні жінки Сходу. Як інтернет стає причиною гонінь уразливих соціальних груп у мусульманських країнах

Твої тоненькі пальчики мені б на член». Заборона розповідає, як активістки борються з вуличними домаганнями

«Ця система просякнута сексизмом». Художниця Анна Щербина – про фемінізм і прийняття себе в мистецтві

«Війна в мені назавжди». Ветеранки розповідають, чому написали книжки про свою службу

Нагору