Читаєте зараз
Реставрація мозаїк і збереження екологічного простору у великому місті. Волонтерські ініціативи чейнджмейкерів з Чернігова

Реставрація мозаїк і збереження екологічного простору у великому місті. Волонтерські ініціативи чейнджмейкерів з Чернігова

Anastasiya Oprishchenko
«Підпалюй» у Чернігові: маленька сортувальна станція сміття та збереження мозаїки

Останні кілька років Чернігів на краще змінюють волонтерські ініціативи. Завдяки зусиллям екоактивіста та фотографа Сергія Безбородька в місті з’явилася маленька сортувальна станція сміття — «Суперсортери». А художниця та організаторка проєкту Chernihiv Monumentalism Олена Загребіна займається збереженням культурної спадщини у вигляді панно та мозаїк. Тому вони стали героями другого сезону нашого документального серіалу «Підпалюй». Раніше ми писали про активістів з Дніпра Олю Полякову та Євгена Гончарова. Заборона розповідає, з чого все починалось у чейнджмейкерів Чернігова та як одна людина може змінити цінності усього міста. 


Збереження культурного простору

Chernihiv Monumentalism — волонтерська ініціатива художниці Олени Загребіної. Олена вирішила: якщо нікому не цікаво зберігати культурні пам’ятки, які створили попередні покоління, то вона робитиме це сама. У 2019 році художниця помітила, що з фасаду місцевого пологового будинку прибрали мозаїчне панно «Материнство», яке створив видатний український художник Євген Павлов ще 1989 року. Олена одразу домовилася з робітниками, які демонтували мозаїку, що забере її. А директор Чернігівського художнього музею імені Григорія Галагана погодився зберегти панно в підвалі. Це не найкраще рішення, але його ухвалювали екстрено. Важливо лише те, що мозаїку було збережено, згадує Загребіна.

Як просували ініціативу?

Олена залучила до проєкту художників з різних міст, аби показати інші варіації взаємодії та збереження мозаїки в сучасних просторах, організовувала фестивалі та виставки. 

«Серед робіт, які ми виставляли, особливе місце займає трагічна історія, пов’язана з вибухом на Чорнобильській АЕС, — це «Мирний атом» Євгена Павлова. Він вибив рельєф з металу, і фактично це одна з останніх робіт, за яку художник навіть не отримав жодної оплати. На жаль, Павлова вже немає серед живих, але про нього зосталася така історія. А робота досі залишається на адміністративній будівлі Чорнобильської АЕС», — розповідає Олена.

Художник Влад Бойко — учасник Chernihiv Monumentalism — створив наклейки, в яких фігурували різні елементи мозаїк з Чернігова. Бойко пояснює: більшість людей сприймають монументальні роботи як залишок радянської епохи. І можливо, у людей, які жили в ті часи, залишилися певні травми. Тому вони не хочуть згадувати минуле або взагалі не вважають мозаїки чимось цінним. 

«Ми спробували змінити цю думку та поставити монументальні роботи й усю цю тематику в сучасний і більш зрозумілий контекст. Тобто, по суті, сказали людям: дивіться, це не страшно, можете це асоціювати із собою і чим завгодно», — говорить художник.

Які існують складнощі?

В Україні жоден із творів фундаментального мистецтва радянської епохи не захищений на законодавчому рівні й не охороняються як об’єкт культурної спадщини. Культурні об’єкти перебувають у зоні ризику по всій Україні, і багато що залежить тільки від активістів, які звертають увагу на проблеми. За два роки Олена разом з іншими художниками каталогізували приблизно 30 об’єктів монументального мистецтва. Частина з них — на межі зникнення, а до іншої частини складно дістатися. 

«Таких пам’яток залишилося небагато. Єдине, що ми можемо зробити, — це показати мешканцям міста і гостям, що вони існують», — говорить художниця. 

Мешканці Чернігова по-різному сприймають цю ініціативу. Дехто відверто виражав свою повагу та захоплення, але були й такі, що ігнорували проєкт. «Часто люди казали, що у нас нічого не вийде і що наша робота не має сенсу. Але так буває спочатку. Наше завдання — бути послідовними і показувати, що все можливо. Можливо змінити ставлення, можливо врятувати щось. Для цього треба брати все у свої руки та робити», — підкреслює Олена. 

Збереження екологічного простору

Сергій Безбородько — фотограф, екоактивіст і вже приблизно шість років керує громадською організацією «Еко Місто». Все почалося з волонтерського прибирання сміття. Однак це не вирішило проблеми. Фактично сміття перекладали з одного місця в інше. Подорожуючи іншими країнами, Сергій бачив, що там сміття не тільки сортують, а й переробляють для повторного застосування. У Чернігові місцева влада не могла запропонувати нічого, крім комунального контейнера із загальним, нерозділюваним сміттям. Тому Сергій створив станцію сортування сміття разом із небайдужою спільнотою.

Яка ситуація із сортуванням в Україні?

Сортування в Україні нерентабельне, і більшість матеріалів (сміттєвих фракцій) ніде не приймають. Для того, аби зменшити навантаження на полігон, кожна ниточка, фантик, етикетка чи пакет потрапляють не на звалище, а на переробку чи утилізацію. На жаль, у деяких випадках за це потрібно платити, пояснює Сергій. «Наприклад, наша станція не платить гроші за вторсировину. Відвідувачі здають своє побутове сміття без оплати, при цьому деякі види пластику ми реалізуємо на місці — здаємо їх чернігівським вторзаготівельникам».

Сама ж станція здає макулатуру, метал, скло і таким чином трохи заробляє. Проте ці гроші витрачаються на діяльність ГО та станції — поштові відправлення, логістику або перероблювання тих матеріалів, яких не приймають у Чернігові.

«Кожного місяця ми публікуємо звіти: показуємо, скільки прийняли пластику, скільки заробили й витратили, — щоб наша робота була прозорою. Таким чином ми руйнуємо міфи навколо сортування і показуємо, що цей проєкт абсолютно волонтерський», — говорить Сергій.

Як «Еко Місто» збільшує обізнаність про сортування?

ГО займається просвітницькою діяльністю у школах. Проводять спеціальні тренінги на екоментора для старшокласників, а потім вони самі транслюють корисну інформацію для молодших класів. Такий підхід ефективний ще й тому, що в навчанні застосовують неформальні прийоми: влаштовують інтерактиви, презентації, практичні заняття, дають значки й подарунки. «Наш досвід показує: завойовуючи таким чином серця школярів, ми залучаємо і їхніх батьків — діти мотивують їх до сортування», —  підкреслює Безбородько.

З чого починаються зміни?

Сергій згадує, як на стажуванні у Словаччині почув таку думку: неможливо змінити людину, але якщо змінити простір навколо неї, то зміниться й людина. Тому на своєму прикладі він показує, чому та як потрібно сортувати сміття. 

Волонтер ділиться: він переїхав на нову квартиру і доєднався до сусідського чату, де постійно виникали конфлікти. Сергій вирішив покращити ситуацію у цій спільноті, тож запропонував згуртуватись і озеленити двір. У підсумку там посадили 50 нових кущів та чотири великі дерева. Так жителі будинку відвоювали місце для зелених зон у машин і знайшли спільну мову одне з одним.

«Фраза «Де народився, там і став у пригоді» надихає змінювати простір, у якому живу я і моя сім’я. Можливо, за кордоном усе краще облаштовано для людей. Але мені подобається вирішувати проблеми та поставати перед викликами. Подобається той досвід, який ми проживаємо разом з нашою командою, з нашим ком’юніті. І мені здається, що зробити закордон можна і тут», — підкреслює Сергій.

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Нагору