Крим поза Кримом. Як працюють митці у вигнанні та навіщо комусь зберігати кримську культуру

Крим окупований Росією вже майже вісім років. Особливо від цього страждають ті, хто був змушений покинути свій дім. Проте російська окупація півострову не здатна знищити ані столітні традиції кримських татар, ані сучасне мистецтво. Під час знімання другого сезону документального проєкту про чейнджмейкерів «Підпалюй» редакція Заборони запропонувала читачам обрати, про що вони хотіли б побачити епізод. Більшість проголосували за Крим поза Кримом. Розповідаємо про тих, хто зберігає і просуває кримську культуру.

У 14-15 столітті на території Кримського півострова активно розвивалася кераміка. Спочатку посуд виготовляли для побуту, але згодом це набуло естетичного характеру. Посудом почали прикрашати інтер’єр, і поступово кераміка перетворилася на окреме монументальне мистецтво. Орнаменти кримськотатарських майстрів стали мовою, якою розповідали про соціальні проблеми, історію та традиції народу. 

У 18 столітті, після захоплення Криму Російською імперією, традиційна культура кримських татар поступово почала занепадати. У 20-30-х роках 20 століття у великих кримських містах організовувалися артелі, де відроджували традиційні техніки орнаментального мистецтва та гончарства.

Проте за кілька років, під час депортації кримських татар, майстри знову тривалий час не могли займатися ремеслами. Відроджувати традиційні техніки стали після 90-х, коли основна частина народу почала повертатися на рідні землі.

Здебільшого у давніх кримськотатарських орнаментах зображували птахів та риб у профіль. Гончарні техніки передавалися з покоління у покоління. Сьогодні багато кримськотатарських митців досі займаються керамікою, намагаються зберегти та розповсюдити традиційні техніки. Один із найвідоміших таких майстрів — Рустем Скибін. 

Знайшовши відчуття домівки

Рустем Скибін — кримський татарин. У Києві він живе з 2014 року, відколи Крим окупувала Росія. Перший рік після анексії Рустем волонтерив у правозахисній організації «Крим SOS». Він допомагав організовувати виставки, комунікував із журналістами та міжнародними партнерами.

«Коли я побачив військову техніку біля свого поселення, то вирішив вивезти на деякий час сім’ю до Києва. Вже потім ми зрозуміли, що ті події, які відбуваються в Криму, трагічні і для країни, і для народу. Тоді я включився як творча людина і як громадянин, показуючи і розказуючи про те, що насправді там відбувається. Це громадянська позиція», — розповідає Скибін.

Скибін народився в Узбекистані. Там у нього залишилися родичі та багато друзів. Але відчуття, що він у гостях, а не вдома, зникло тільки тоді, коли Рустем переїхав до Сімферополя. Він зізнається, що йому дуже подобається це місто, його архітектура, міська культура.

Відчуття дому зберігається впродовж останніх років, які він мешкає у Києві. Чоловік по-справжньому себе усвідомив українцем під час Революції гідності у 2014 році. Відтоді, говорить Рустем, уся його діяльність направлена на збереження етнографії кримськотатарського народу та України. Творчість допомагає йому краще розуміти процеси в країні, вивчати історію і традиції, а також зближатися із предками.

«Історія всього народу, його формування невіддільна від культури, архітектури, орнаментики. Кримські татари складаються з кількох етногруп і всі вони з одного боку дуже відрізняються одна від одної, але з іншого боку дуже схожі. В усіх сім’ях кримських татар, і в моїй зокрема, завжди була головна ціль — повернутися на свої землі. Це зберігається і зараз: я чую про це і на своїх виставках, лекціях тощо», — говорить Рустем.

Орнаментика — ключ до традицій

Митець говорить, що все, що формується групою людей протягом багатьох століть, — це досвід поколінь. Це не просто передача красивих малюнків та речей, а рефлексії про місця, де ти проживаєш, пейзажі, які бачиш, людей, з якими спілкуєшся. Все це зберігається в кольорах, образах, які передаються в мистецтві. Рустем каже, що саме цей досвід дуже цінний і робить людей унікальними та різними.

Рустем Скибін має професійну художню освіту. У Сімферополі він працював головним художником на керамічному підприємстві «Таврика». Протягом багатьох років він збирає орнаменти кримськотатарського мистецтва. В результаті Скибін створив власний стиль поліхромного (багатоколірного) розпису кераміки, що поєднує найкращі риси традиційної культури кримських татар.

«Орнаментика існує у багатьох видах мистецтва — це різьблення по дереву і по камінню, вишивка, архітектура, карбування. Збір цих орнаментів, їхній аналіз, поняття не тільки візуальних композицій, але й технологій, за допомогою яких їх робили, викликає неабиякий інтерес у дослідженні. Розбір кожного орнаменту допомагає краще зрозуміти себе і світ», — говорить Скибін.

Рустем вивів свою формулу формування народу. Вона складається з п’яти умовних елементів: 

• зовнішній світ — архітектура, повітря, гори, море, земля; 
• внутрішній світ — філософія, релігія;
• мова та фольклор — музика, народна творчість;
• фізичне тіло — спорт, медицина;
• культура.

Скибін вірить, що якщо прибрати із цього переліку бодай один компонент, народ починає зникати. Тому щоб зберігати, примножувати та передавати цей досвід, слід створювати нові культурні продукти.

«Ми сучасний народ, і повинні робити сучасне мистецтво. За допомогою інсталяцій, перформансів ми говоримо про Крим та кримських татар, про традиції та душу», — пояснює Скибін.

Пошук правди, пошук себе

За якийсь час Рустем зібрав однодумців та разом з ними організував Кримський дім — культурний простір, що об’єднує людей, які займаються кримською тематикою у мистецькій, правозахисній, соціальній та освітній галузях. 

У Києві Рустем зустрів багато однодумців та людей, які підтримували та розуміли тих, хто був змушений покинути свої домівки. Але на рівні держави ставлення до теми Криму змінилося тільки в останні роки, адже багато людей, які оселилися в Криму після депортації кримців, були пов’язані з Росією. Через це, говорить Скибін, «русифікація» суспільства відчувалася досить гостро.

«Усі наші сили направлені на пошук правди, пошук себе. Історія і взаємини показують нам те, що це [зв’язок Криму з Росією] було нав’язане нам за останні 200 років. На базі тих артефактів, які ми збираємо, фольклору, етимології ми стаємо ближчими один до одного всередині народу», — говорить Рустем Скибін.

Кримська художниця, яка працює у вигнанні

Художниця Маша Куліковська народилася у Керчі. На питання, де вона живе зараз, дівчина відповідає, що живе багато де, адже часто їздить в інші країни. Називає себе «кримською художницею, яка працює у вигнанні».

У 2013 році Маша закінчила магістратуру в Києві та поїхала додому. Дівчина не могла збагнути, що їй робити далі. За спеціальністю вона — архітекторка, але як розвиватися у цій галузі, вона не розуміла.

«В Україні дуже архаїчна та відстала система освіти — особливо за творчими спеціальностями. Тут якщо ти архітектор, то ти маєш будувати будинки, хоча в усьому світі це доволі гібридна професія. Мені не вистачало скульптури, живопису, перформансу. Тому я була в депресії, бо з одного боку моє тіло і душа хоче мистецтва, а з іншого я розумію, що архітектура, де усі цегли за ГОСТом, не може бути без душі», — згадує художниця. 

Вдома дівчина облаштувала майстерню. Згодом її номінували на премію Pinchuk Art Center. Вона зібрала невеликий рюкзачок, вдягла легеньку куртку та поїхала до Києва. Назад художниця вже не повернулася — почався Майдан, вона брала в ньому участь. 

Про рідне місто лише з новин

За рідним містом Маша сумує та часто бачить його у снах. 

«Керч — одне із найдавніших міст світу. Йому близько трьох тисяч років і впродовж цього часу там ніколи не закінчувалося життя. Усе місто в пам’ятниках, у розкопках. Наприклад, у нашому подвір’ї стоїть дуже старий паркан. Цей паркан укладали з каміння, з якого були побудовані будинки сотні років тому. Але зараз я не знаю, як там», — розповідає Куликовська.

Проте, говорить Маша, багато жителів міста не знають його історії, не цікавляться розкопками, не бачать усієї краси. Художниця каже, що місто повільно помирало від пустоти та бідності. Після розпаду Радянського Союзу місто втратило статус індустріального, а від кращих для міста часів залишилися тільки спогади старих мешканців.

«Я думаю, що Керч було б цілком реально перетворити на туристичне місто. Це була б «пушка» для всієї України. Такої кількості історій, моря, повітря, сонячних днів в одному місці ще треба пошукати. Мені завжди хотілося розвинути місто, я мріяла побудувати канатну дорогу, нові музеї. Але зараз я знаю про Керч тільки з новин», — говорить Маша.

Повернутися можна, але не можна

Художниця говорить, що з розвитком мистецтва у Керчі все погано, тому можливості реалізовуватися немає. На все місто є тільки одна галерея, де ніколи не змінювалася експозиція. На момент, коли Куликовська ще була вдома, там поступово з’являлися якісь ініціативи, але здебільшого вони були низовими.

«Теоретично я можу повернутися — що тут складного: сісти й поїхати. Я не знаю, як на моє повернення відреагували б люди, які не погоджуються з моєю позицією, з моїми перфомансами, висловами щодо Криму, переселенців», — пояснює дівчина.

У 2016 році Маша три дні провела на невеликому рятувальному плоту без запасів їжі та води. Проєкт називався «Плот Крим». Цей перфоманс був покликаний штучно відтворити умови, в яких перебувають переселенці та біженці, які були вимушені покинути Крим через окупацію. «Плот» Маша називає одним з найважливіших у своїй творчості. Але водночас вона розуміє, що після цього повертатися додому їй таки не можна.