«Підпалюй-2» у Запоріжжі - Заборона
Now Reading
Космос промислового міста. Як активісти вчать любити Запоріжжя — другий сезон «Підпалюй» на Забороні

Космос промислового міста. Як активісти вчать любити Запоріжжя — другий сезон «Підпалюй» на Забороні

Космос промислового міста. Як активісти вчать любити Запоріжжя — другий сезон «Підпалюй» на Забороні

Запоріжжя — місто, про яке більшість жителів України знає зовсім небагато: тут погане повітря, багато заводів, Рінат Ахметов та острів Хортиця. Проте насправді Запоріжжя набагато цікавіше: у місті є унікальна архітектура, сильний правозахисний рух і, найголовніше, люди, які допомагають іншим усе це побачити. Команда Заборони цього літа знімала в Запоріжжі другий сезон «Підпалюй» — документального проєкту про чейнджмейкерів. Розповідаємо, що ми побачили в Запоріжжі — і хто нам у цьому допоміг.


На невисокому пагорбі стоїть дівчина. Внизу — гаражі, які здаються нескінченними, з однаковими сплющеними дахами та іржавими дверима. За ними димить висока заводська труба. Дівчина вдягнена в щільний коричневий скафандр і недбало тримає руки в кишенях.

«Через десять років подорожей я знову повернулася до рідного міста, — каже голос за кадром. — І приїхала на рідний район — Космос».

Ми стоїмо з Наташею Целюбою — тією самою дівчиною у скафандрі — на тому ж пагорбі й дивимося на гаражі зверху. Наташа називає це місце кар’єром — і справді, гаражі наче розташовані у глибокій ямі. «У дитинстві він мені здавався нескінченним океаном», — додає вона.

З висоти, де ми стоїмо, видно майже весь Комунарський район Запоріжжя — Космос, як його називають місцеві. «Мій Космос», — уточнює Наташа Целюба. 2019 року вона зняла про нього фільм, який показали на кількох міжнародних фестивалях документальних фільмів. Про її Космос тепер знає Європа.

Повернутися до Запоріжжя

У Запоріжжі два вокзали: автобусний та залізничний, й обидва розташовані поряд, на відстані однієї зупинки. Цю дорогу добре знає майже кожний місцевий. Саме між цими двома вокзалами дорога повертає на Комунарський район. Ще один знайомий маршрут — якщо поліція (або міліція до 2015 року) затримує когось на вокзалах, їх везуть до відділення саме цього району. Але для Наташі Целюби є ​​ще одне знакове місце.

«Зараз ми в місці, яке нині називається кінотеатр «Ко», а в минулому, до ренеймінгу, це був кінотеатр «Космос», — жваво розповідає Наташа. Вона темненька, невисокого зросту, з дуже живою мімікою та смішним обличчям. Наташа продовжує: «Я народилася в цьому районі і в якийсь момент мені здавалося, що цей кінотеатр — місце збору всього району. Як бачите, тут і досі збираються найкращі люди міста!».

Кінотеатр не працює вже понад 15 років. Він майже повністю зруйнований. Тільки за деякими деталями можна зрозуміти, що тут було раніше — наприклад, по рядах крісел, що збереглися, ми здогадуємося, що стоїмо у кінозалі. Внизу, де колись був екран, сидить компанія підлітків — вони слухають музику. На другому поверсі навіть є диван — один із підлітків грає там на телефоні. Повсюди розкидані пляшки з-під алкоголю та м’яті пачки цигарок. На цьому фоні сильно виділяються вікна — металопластикові та неприродно нові.

Для Наташі кінотеатр завжди був особливо важливим: тут її бабуся працювала розмінницею грошей, тому вона зі своїм старшим братом ходила в кіно безплатно. Наташа називає кінотеатр «своїм місцем сили». Це також один із головних героїв її документальної замальовки «Мій Космос».

«Мені хотілося заново подивитися на ці знайомі з дитинства локації», — пояснює Наташа.

Побачити Запоріжжя

«Люди думають, що в Запоріжжі є лише заводи, острів Хортиця та ДніпроГЕС, — гарячкує Роман Акбаш. — А коли ти починаєш їм розповідати та показувати інше, вони дивуються: як це так?».

Рома веде екскурсію вулицями Запоріжжя. Колись він працював журналістом, був пресаташе футбольного клубу «Металург Запоріжжя», а тепер його знають як головного туристичного гіда міста. Екскурсії він проводить близько десяти років. Якось Рома зрозумів, що майже нічого не знає про історію рідного міста — і почав її вивчати. Сьогодні у нього екскурсія частиною колишнього Шостого селища — Соцміста, збудованого у 30-ті роки навколо запорізьких заводів. Це унікальний заповідник конструктивізму, за який запорізькі громадські діячі б’ються вже не перший рік, намагаючись добитися для нього статусу пам’ятки ЮНЕСКО. Майже нездійсненне завдання, якщо проти навіть українські чиновники.

«Чи була в Запоріжжі 24-та школа, де знімали «Весну на Зарічній вулиці»? — Запитує Рома в гучномовець. Його уважно слухають близько 30 людей, серед яких і Наташа Целюба. — Швидше за все, була, але якщо подивитися на будівлю зовні, то вона зовсім не схожа на ту, що можна побачити в кіно. Очевидно, її знімали ось тут — у будинку колишнього військкомату».

«У голому степу збудували ДніпроГЕС та селище навколо нього, що на той момент було передовою архітектурою, — продовжує Рома вже після екскурсії. — Запоріжжя у 20–30-ті роки було вітриною Радянського Союзу. Путівку сюди давали як заохочення».

Рома часто каже, що найбільше його засмучують люди, які їдуть із Запоріжжя та розповідають про те, що це місто не має перспектив. «Але водночас розумію їх: я хотів би, щоби мої діти росли в іншому місці», — додає він.

Залишитися в Запоріжжі

Наташа повернулася до Запоріжжя кілька років тому. Чому, вона сама не може відповісти. Відтік населення із Запоріжжя величезний — здебільшого це молодь. Люди переїжджають до Києва, Львова чи сусіднього Дніпра — там більше перспектив.

«Люди, зокрема і я, не відчувають можливості щось вибороти, щоби це через пів року по-рейдерськи не захопили, — каже Наташа. — Немає відчуття, що ти вкладеш усі ресурси, а за пів року хтось це не спалить або не накличе купу міських інспекцій, як це часто в нас буває».

«Я пишаюся тими, хто залишається в Запоріжжі й намагається його міняти, — погоджується й Рома Акбаш. — Тому що я розумію, що тут це зробити дуже складно».

Проте й Наташа, і Рома залишаються. Рома не лише допомагає людям більше дізнатися про історію Запоріжжя, а й просуває різні корисні ініціативи: єдиний дизайн вивісок, демонтаж незаконної реклами та порятунок важливої ​​історичної пам’ятки від захоплення черговим супермаркетом. Наташа читає лекції з фемінізму, допомагає місцевій ЛГБТ+ організації «Гендер Z» та співпрацює із запорізькою мерією — оформлює дизайн вивісок державних установ.

«Моя мама не називає мене перформеркою — вона називає мене художницею, — каже Наташа. — Мені здається, що в такому місті, як Запоріжжя, де треба боротися із заводами, з амброзією, із тим, щоби не побудували багатоповерхівку, складно говорити про культуру. Тому я захоплююся тими активістами та активістками, які не їдуть із Запоріжжя. Вони щодня стикаються з цим: ну йопт!».

Всі фото: Андрій Бойко / Заборона

Ще матеріали про «Підпалюй-2» на Забороні:

Сподобався матеріал?

Підтримай Заборону на Patreon, щоб ми могли випускати ще більше цікавих історій

Scroll To Top