2022-й став переломним роком для всієї України та її мешканців. Хіба не найкраще його найголовніші події вдалося зафіксувати фотокореспондентам. Заборона починає підбивати підсумки цього надскладного року. Редактори рубрики «Фотографія» Іван Чернічкін і Павло Бішко зібрали 40 знімків, що наочно показали читачам, якими були для країни ці 12 місяців.
Січень
2022 рік розпочався для Заборони з виходу останнього сюжету «Підпалюй 2», над яким ми працювали попередні пів року. Епізод був присвячений Криму та кримським митцям, які, перебуваючи у вигнанні, продовжують боротися за півострів та зберігають кримську культуру.
Маша Куліковська. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Рустем Скибін. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
В кінці січня ми розповідали про «Територію терору» — музей, який у 2016 році очолила 24-річна Ольга Гончар, перетворивши його на один із найцікавіших і модернових музеїв історії тоталітарних режимів.
Фото: Оля Климук / Заборона
Лютий
Останніми роками секс-працівни_ці в Україні намагаються привернути увагу держави та суспільства до своїх проблем. Вони влаштовують мітинги, дають інтерв’ю та долучаються до активістської діяльності — все аби бути почутими. Історію секс-працівниці та трансперсони Міли із Запоріжжя розповідала письменниця Вадим Яковлев.
Міла. Фото: Юнона Пруд / Заборона
27 січня на території заводу «Південмаш» в Дніпрі солдат строкової служби Артемій Рябчук розстріляв десятьох людей — п’ятеро з них померли на місці. За однією з версій слідства, причиною стали нестатутні відносини в частині. Як виявила Заборона, така проблема була в цій частині вже давно, але ніхто не звертав на неї уваги.
Контрольно-пропускний пункт військової частини 3021, Дніпро. Фото: Поліна Доброжанська / Заборона
Очільниками Закарпатської області останні роки ставали вихідці зі СБУ. Заборона розбиралася, які проблеми вони не можуть розв’язати та чому найменша область України з величезним потенціалом залишається регіоном, що стагнує.
Голова Закарпатської ОДА Віктор Микита 14 лютого 2022 року. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
24 лютого 2022 року в Україні розпочалась війна.
Заплакана і перелякана дівчинка в одному з перших евакуаційних потягів з Києва, 25 лютого 2022 року. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Березень
Найгарячіші бої тривають у Київській області. Передмістя столиці перебуває під постійними артилерійськими обстрілами окупантів. Цивільне населення у будь-який спосіб намагається залишити свої помешкання.
Мешканці Бучі, Ірпеня та інших передмість Києва поспішають на евакуаційну електричку до Львова на станції Боярка, що розташована за 25 кілометрів на захід від Києва, 4 березня 2022 року. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Так само на початку березня точилися запеклі бої за Чернігів — місто було майже відрізане від України та перебувало на межі гуманітарної катастрофи.
Житловий масив Чернігова після обстрілу російською артилерією. Фото: Роман Закревський / Заборона
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україні з’явилася величезна кількість нішевих волонтерських ініціатив, які продовжують допомагати як цивільному населенню, так і військовим.
Сергій Беккер — головний логіст та Євгенія Даниленко — виконавча директорка волонтерської організації «Паляниця» шукають вантаж ліків з Німеччини на одному із гуртових складів Львова, 13 березня 2022 року. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Наприкінці березня Заборона побувала у майже заблокованому Чернігові, щоби на власні очі побачити, як живе місто та його мешканці під постійними обстрілами окупантів.
Мешканці чернігівської багатоповерхівки гріються на сонці. У місті, що потерпає від постійних обстрілів, немає води, світла та зв’язку — 23 березня 2022 року. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Квітень
Від початку війни Запоріжжя стало містом, що не тільки розташоване майже на лінії фронту, а й прихищає тисячі людей, які рятуються від війни. У квітні журналістка Заборони Поліна Вернигор побувала у своєму рідному місті та розповіла, чим і як живе Запоріжжя.
Волонтер центру для тимчасового прихистку переселенців Дмитро Білько та мешканка центру зі своєю собакою, 5 квітня 2022 року. Фото: Дмитро Ковтун / Заборона
Ізраїльський фотограф Едуард Капров наприкінці березня проїхав зі Львова до Харкова через Сумщину та у своєму фотощоденнику фіксував щойно деокуповану Київщину.
Ексгумація тіл цивільних мешканців Бучі на території храму Андрія Первозванного, 3 квітня 2022 року. Фото: Едуард Капров / Заборона
Наприкінці березня російські війська почали відходити з Київщини, і в окупованих містах та селах стало потроху відновлюватися життя. Фотограф та більдредактор Заборони Павло Бішко задокументував історії звільненої від росіян Київщини.
Григорій Половко, 69 років, юрист, та Віра Половко, 65 років, продавчиня, у вітальні власного будинку після того, як тут перебували російські окупанти. Село Велика Димерка Київської області, 14 квітня 2022 року. Фото: Павло Бішко / Заборона
Травень
Фотограф Станіслав Остроус ще рік тому мешкав у Херсоні, а потім перебрався до Харкова — приміряти на себе роль викладача. У Харківській державній академії культури він навчав студентів кафедри фотомистецтва та операторської майстерності. З 24 лютого Остроус фіксує непросте життя Харкова та його мешканців під постійною загрозою нових ракетних та артилерійських обстрілів.
Дарина Арабська. У ЗСУ з 24 лютого, тоді підписала контракт зі 130-ю бригадою ТрО. До війни у мене було 2 роботи. Працювала первинною консультанткою у «Ветеран Хабі» та молодшою науковою співробітницею Національного військово-історичного музею, раніше закінчила історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка. На момент наступу навчалась на КВП [кафедра військової підготовки] Національного університету оборони України імені Черняховського, в липні мала скласти присягу як офіцерка. Але так сталось, що склала як солдатка вночі 25 лютого. Фото: Станіслав Остроус / Заборона
Продюсер візуального сторітелінгу Заборони Іван Чернічкін побував у постраждалих районах Харкова і показав, що залишила по собі армія РФ.
Наталя у своїй квартирі на Північній Салтівці. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Редактор і фотограф Заборони Павло Бішко побував у шкільних закладах Харківщини, Київщини та Чернігівщини й зафіксував, що з ними зробили російські військові.
Вікно знищеної школи в селі Богданівка, Київська область. Фото: Павло Бішко / Заборона
Червень
Фотограф Фабіан Ріттер з німецького колективу документальних фотографів DOCKS Collective відвідав столицю України, аби провести три тижні з молоддю. Що роблять рейвери, музиканти і студенти, коли кілька разів на тиждень чутно повітряну тривогу, а на столицю летять ракети?
Гриша (ліворуч) і Борис (праворуч), двоє найкращих друзів, позують для фото поблизу Ірпеня. Гриша живе в Ірпені, а Борис родом з Бучі. Гриша виїхав з Ірпеня за пів години до того, як росіяни зайняли вулицю, де він живе. На знімку хлопці вперше цього року прийшли на озеро купатися. Київська область, 6 червня 2022 року. Фото: Фабіан Ріттер / DOCKS Collective.
18 червня відбулося прощання з київським активістом та захисником Протасового Яру Романом Ратушним. 9 червня 24-річний Роман потрапив у ворожу засідку під Харковом і загинув. Офіційно його смерть підтвердили 14 червня, а 16-го його тіло привезли до Києва. На прощанні з Романом його батько, активіст руху «Збережи старий Київ» Тарас Ратушний сказав, звертаючись до сина: «Ти не збудував дім, але захистив свій дім від мафії забудовників. Ти не посадив дерево, але відбив цілий парк. Ти не народив дітей, але сформував громаду».
Прощання з Романом Ратушним, Київ, 18 червня 2022 року. Фото: Владислав Мусієнко / Заборона
Заборона поговорила з авторами проєкту Behind Blue Eyes — серії фотографій, зроблених маленькими свідками війни, — про те, як вони вирішили роздати дітям фотоапарати та що з цього вийшло.
«Мій брат Олєг з другом чистять картошку в три часа ночі. Будуть жарить». Фото: Валя, 11 років, село Лукашівка, Чернігівська область.
Липень
Ізраїльський документальний фотограф Едуард Капров переробив мікроавтобус на фотолабораторію та відправився на фронт, щоби зафіксувати наслідки російського вторгнення в Україну. Для створення світлин Едуард використовує складну техніку середини XIX сторіччя — мокрий колодієвий процес.
Фото: Едуард Капров
Журналістка Катерина Москалюк спеціально для Заборони відвідала простір іпотерапії та розповідає й показує, як коні допомагають військовим відновитися після важких травм і рухатися далі.
Фото: Катерина Москалюк / Заборона
Прифронтові селища Миколаївщини розбиті вщент — і продовжують потерпати від обстрілів. Однак місцеві мешканці не покидають домівок, бо довіряють ЗСУ і хочуть підтримати своїх захисників.
Жителька села Шевченкове Миколаївської області вітається з військовослужбовцем Збройних сил України, що привіз їй продукти та ліки, 27 липня 2022 року. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Журналістка Заборони Анастасія Оприщенко побувала в Горенці на Київщині, де за 20 кілометрів від столиці розгортається гуманітарна криза. Розв’язати її своїми силами намагаються місцеві активісти, а воєнна комендатура не має чіткого плану допомоги постраждалим селянам.
Мешканка Горенки Київської області Ольга Присяжнюк на руїнах власного будинку. Фото: Олександр Течинський / Заборона
Села Чернігівщини після деокупації мало чим відрізняються від київських. Так само, як і на Київщині, більшість проблем тут вирішує волонтерський рух.
Волонтери руху «Бо Можемо» розбирають зруйнований будинок в селі Новоселівка, 27 липня 2022 року. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Село Велика Димерка Київської області. Розбитий російський танк у городі місцевих мешканців, акуратні грядки капусти та майорів. Липень 2022 року. Фото: Владислав Мусієнко / Заборона
Серпень
Життя невеличких закарпатських сіл могло б так і залишитися відомим лише його мешканцям, якби не звичайний токар Михайло Косюк. Понад 20 років він фотографував нащадків австрійських і німецьких лісників, їздив в ліс голити лісорубів, аби зробити їм гідний фотопортрет, та документував стихійні лиха рідного села. Більдредактор Заборони Павло Бішко відвідав Усть Чорну та дослідив архів місцевого фотографа Михайла Косюка.
Михайло Косюк, 2018 рік. Фото: Павло Бішко / Заборона
Через чотири місяці після звільнення Бучі у моргах досі залишаються десятки невпізнаних тіл мирних мешканців, убитих росіянами. Місцева влада тепер вимушена ховати їх неідентифікованими — з номерами на могильних хрестах замість табличок з іменами й датами життя.
Перепоховання невпізнаних мешканців Бучі, Київська область, 18 серпня 2022 року. Фото: Владислав Мусієнко / Заборона
До Дня Незалежності України Заборона запропонувала українським фотографам візуально відрефлексувати на події 2022 року. Однією з найвражаючих рефлексій була робота Дмитра Толкачова «Шибениця».
Шибениця. Фото: Дмитро Толкачов
Вересень
Видання Le Monde дізналося, хто займався похованням цивільних, убитих росіянами та похованих у братській могилі у лісі поблизу Ізюма на Харківщині. Зошит із розшифровкою написів на хрестах та датами поховань став безперечним доказом геноциду українського народу окупаційними військами росіян.
Тіло 36-річного бійця 93-ї бригади «Холодний Яр» Сергія Сови, ексгумоване з братської могили в лісі неподалік Ізюму на Харківщині, 16 вересня 2022 року. Фото: Ганна Соколова / Заборона
Попри війну, в Умані на могилі ребе Нахмана відбулось святкування Рош ха Шани — юдейського Нового року. Декілька тисяч ортодоксів зі всього світу приїхали в Україну, щоби відсвяткувати настання 5783 року за юдейським календарем.
Молодий хасид молиться на могилі ребе Нахмана в Умані, 25 вересня 2022 року. Фото: Владислав Мусієнко / Заборона
Єдиною і найголовнішою подією у сфері рівності і прав ЛГБТ+ спільноти став Харків Прайд, який мав на меті візуалізувати й підкреслити присутність ЛГБТ+ людей у місті та їхні проблеми навіть під час війни.
Харків Прайд 2022. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Жовтень
Команда Заборони побувала у містах Харківщини, що місяцями перебували під російською окупацією, і показала, як виглядають колись мирні, охайні містечка після того, як Росія принесла туди війну під виглядом «визволення».
Мешканець Балаклії на Харківщині Анатолій разом з дочкою Олександрою долає міст через річку Балаклійка, підірваний росіянами під час відступу. Анатолій повертає додому частину брами, яку російські військові використали для укріплення бойових позицій. Фото: Павло Бішко / Заборона.
Фоторедактор Заборони Павло Бішко познайомився з Володимиром Травниковим — львівським будівельником, який створив музей покинутих речей у своєму підвалі. Там він збирає викинуті речі, що відслужили своє. Травников поділився плівками радянського військового Руфима Школьникова, який документував на фотоапарат усе своє життя — а це понад 5 тисяч знімків, зроблених з 1956 до 1999 року.
Фото з архіву Руфима Школьникова
Листопад
Більдредактор Заборони Павло Бішко продовжує архівні шукання Галичиною. Цього разу він натрапив на місця, що консервують пам’ять про дві минулі епохи — перукарні у Львові та Ходорові, які нагадують про радянську й Австро-Угорську імперії.
Інтер’єр перукарні у Ходорові. Фото: Павло Бішко / Заборона
Для журналістки Заборони Поліни Вернигор перше відрядження на схід України мало стати новим етапом кар’єри, а стало тяжким випробовуванням — фізичним і моральним. Ми опублікували щоденник її дводенної поїздки, сповнений рефлексій, вражень різного штибу і питань, відповіді на які знайти не так легко.
Захоронення ексгумованих тіл на кладовищі у Лимані, жовтень 2022 року. Фото: Павло Бішко / Заборона
Грудень
Журналісти Заборони побували у селищі Шевченкове Харківської області, яке Збройні сили України звільнили від росіян 8 вересня. Під час окупації ним «керував» міський ретроман — коваль, який виготовляв мечі та одягався як більшовик і козак одночасно.
Знищена російським авіаударом комунікаційна система нафтобази в Шевченковому. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Поліна Вернигор розповіла історію Олега з Балаклії на Харківщині, який провів тут все своє 61-річне життя. Зараз кілька сусідів винні йому алкоголь, застілля і навіть повішення — під час окупації він укладав парі, що Україна відібʼє Харківську область. За проукраїнську позицію (і за те, що він називав окупантів «пацанами») чоловіка тричі били, пограбували, намагалися вижити з домівки й майже забрали «на підвал».
Вітрина магазину в центральній частині Балаклії. Фото: Іван Чернічкін / Заборона
Взимку 2021 року фотограф Володимир Романюк відвідав рідний Червоноград — місто-привид, де все нагадує про минуле. У своїх світлинах Романюк досліджує сліди комуністичних примар і відвідує місця з минулого, зокрема відоме тут «дитяче містечко» — побудований 1984 року «соцреалістичний рай для дітей». Заборона показала ці фотографії.
Червоноград, 2021 рік. Фото: Володимир Романюк